Військовий із Сум вважає, що українці розділился на дві частини. Які саме? І що з цим робити?
Мені страшно. Інколи настільки, що я не можу нічого з собою зробити. Страшно було 24.02, коли на штаб ТрО в Сумах їхали танки і БМП ворога. Страшно було влітку 22-го на очисних біля Світлодарська під обстрілом витягувати поранених. Страшно було виїжджати з Вуглегірської ТЕЦ, яку активно штурмували вагнера.
Страшно було цього літа зайти на мінне поле і дві години майже нерухомо там провести, чекаючи саперів та евакуацію. Страшно, коли в Бредлі прилітає невідомо що, і ти сподіваєшся, що встигнеш виїхати до наступного прильоту.
Але найбільший страх у мене викликає те, що я читаю та бачу в соцмережах: одні намагаються втекти за кордон, бо «не народжені для війни», другі чекають, доки підуть воювати «депутати і їхні діти», треті тримають «економічний фронт». А деяким взагалі «страшно» бачити військову форму.
Прірва у світоглядах збільшується. При чому навіть не між військовими та цивільними, а між тими, хто пам‘ятає про війну і робить все від себе залежне, і тими, хто забив величезний болт і робить вигляд, що нічого не відбувається.
Як це змінити і що з цим робити? Чесно - не уявляю. Можливо, цього і не треба змінювати…
Просто колись, коли всі ці «втомлені від війни» опиняться на нулі або будуть чекати свою близьку людину з фронту, паралельно намагаючись зробити збір, аби хоч трішки полегшити життя бійця в окопі, можливо, тоді вони все зрозуміють, але вже буде надто пізно… А за рік-півтора такого життя вони знову стикнуться з тим нерозумінням, з яким зараз стикаємось ми.
