Тема корисних копалин завжди була заполітизованою та джерелом пропаганди. І ось життя підкинуло в це жерло чергового вугілля та літію з ураном.
Тема корисних копалин завжди була заполітизованою та джерелом пропаганди. І ось життя підкинуло в це жерло чергового вугілля та літію з ураном.
«Надра належать народу» – ось новий претендент на чемпіонство по цитатам на найближче майбутнє. Але це порожнє висловлювання само по собі, хоч і закріплене у Конституції. Воно не конкретне, а ключовий момент тут саме механізм реалізації володіння. Бо копати сам ніхто не буде. Хіба нелегально, як раніше в Донецькій та Луганській областях діставали невеликі пласти вугілля, що низько залягають. Розробляє родовища приватний бізнес, іноземний бізнес, державні компанії. І з отриманих прибутків платяться податки, що йдуть на школи-лікарні дороги. Ось так воно майже скрізь працює. Окрім окремих арабських країн типу Кувейту, де на додачу ще робиться депозит на рахунок кожного громадянина. Та коли робити так в нас – то краще відразу перераховувати на Favbet. Бо для безумовного доходу суспільство має бути невеличким, однорідним та готовим.
Наша ж історія - про можливу стрімку та разючу появу іноземного капіталу на наших теренах. І це несе нам шалену палітру кольорів у суспільно-політичне життя та політичну жуйку на роки вперед.
То ж що ми маємо, якщо подивитись тверезо? Поки нічого, окрім перспектив. Почнемо з поганої їх частини.
1. Історія починається погано: нерівноправно, непрозоро, з рішалою Уіткоффом та шантажем від нашого стратегічного партнера. І це факт, що вже стався, і забудеться це нескоро. Ці репутаційні речі видаються ще більш болючими через усвідомлення, що їх дуже легко можна було уникнути.
2. Ця історія - це аргумент росіянам, що Штатам таки потрібні чужі ресурси. І слоган Трампа «Drill, baby, drill» відразу відходить на інший план, чи набуває інших значень. І росіяни отримують інструмент мобілізації власних громадян та інструмент політичного впливу на Україну.
3. Це аргумент нашим внутрішнім популістам та їх додаткові голоси в парламенті і поганий внутрішньополітичний дискурс. І сентенцій у парламенті типу «Земля – це мати, а матір не можна продавати» стане більше. Тверезих розмов – менше.
4. Ця історія напевно поставить наш та інший іноземний бізнес в гірші конкурентні умови. І в чергове ми будемо ставити собі підступне питання: «Чи справді США – це про вільний ринок?»
5. Чужий бізнес без зобов’язань та з карт-бланшом на дії може бути хижим та недружнім. І десь це точно буде, що підсилить все вище перелічене.
6. Гарантії безпеки навіть якщо будуть прописані залишаться, де факто, фейковими.
В той самий час, очевидного позитиву також вистачає незважаючи ні на що. І як на мене, його за даних обставин навіть більше. То ж про хороше.
1. Ми весь час казали Америці: збережіть нас, бо ми вигідні Вам. І ось розробляється конкретна пропозиція з вигодою. Дати задню – втратити обличчя, і, можливо, державу. Бо інших аргументів підтримувати нас просто немає. Будапештський меморандум та міркування справедливості не пропонувати.
2. Ми все одно в поганій позиції. Об’єктивно. Найбагатші родовища – на окупованих територіях. І право на розробку копалин того, що лишилось ми можемо реалізувати або з американцями, або рф це зробить сама, коли захопить те, що лишилось. Вибір такий собі, та все ж менше зло очевидне. І черги з інших іноземних інвесторів щось не видно.
3. Корупція, про яку казала Лана Зеркаль на прикладі газовидобутку в Полтавській області, коли місцева влада запросила захмарні хабарі в іноземних інвесторів, нарешті зазнає досить серйозного удару. Бо у американців тут буде прямий зв'язок з Києвом.
4. Під час розробки інвестиції все одно будуть, як і робочі місця. І це база для інших інвестицій та робочих місць. Зростання тут на перших етапах необмежене. Важливий перший крок, який от і робиться. І як зробити цей перший крок по іншому – не дуже зрозуміло.
5. У нас з’являється пойнт для справжнього діалогу та зацікавленості в нас більшої кількості еліт США. Бо наразі Україна ледь входить в топ 10 їх пріоритетів. І це треба визнати.
6. Видобуті копалини все одно принесуть сплачені податки. А це зараз надважливо для нас. Плюс обговорюються реінвестиції з утвореного фонду, що гуд.
7. Навколо видобутку буде приростати інший бізнес. В тому числі, переробка. Будуватиметься інфраструктура.
8. Стереотип про ворожість чужого бізнесу все ж є стереотипом. Так, ми побачим дуже неприємне. Але наш бізнес робить те ж саме і виводить податки закордон. Веде себе безвідповідально. Тому за дотримання закону (американці це розуміють) негатив можна мінімізувати.
9. Нарешті, а чи справді нам треба гарантії безпеки в рамках саме угоди про копалини? Можливо краще домовитись про регулярність поставок зброї та технологій? Навіть за наші кошти? Чи ще краще – про сумісний бізнес наших та американських оборонних компаній. Як пише Deep State «За три роки війни українське оборонне виробництво зросло у 35 разів: 800 виробників. Понад 1000 команд працюють над інноваційними рішеннями.» Це не менш цікаво, ніж копалини, і бізнес на копалинах буде криголамом.
Тому зберігати оптимізм, тверезість думки та присутність духу – найкраще рішення, що ми можемо прийняти. Російські справи погані, і до них також США завітали з пропозиціями про копалини та землю. Лише це було зроблено тихіше. Для них це історія куди більш нищівна. Бо з фонду продажу російської нафти може піти відсоток на відбудову України. Читай – репарації. Все лише починається 😊. І не факт, що будь які ресурсні угоди будуть підписані.
