Сумський журналіст про свій досвід служби у 14-й бригаді, яка ослаилася навсю україну ставленням до своїх солдатів.
"Втрачають свідомість від голоду та п’ють дощову воду" - фото схожих на в'язнів концтабору худих виснажених бійців 14 окремої механізованої бригади збурили Україну. Вісім місяців на позиціях без підвозу їжі та води, проблеми з медикаментами і зв'язком, байдужість командування. Новина злетіла на перші шпальти провідних медіа, зібравши тисячі гнівних і шокованих коментарів.
Після гучного резонансу Генштаб і Міноборони раптово "прозріли", змінивши командира ОМБр - через "приховування реального стану справ на фронті, втрату позицій і прорахунки в забезпеченні бійців." І правдиво запевняючи, що рішення було прийнято ще до публікації фото. "Полковник наш рожден был хватом: Слуга царю, отец солдатам" - новий комбриг показово поспілкувався з військовими, чомусь через відеозв'язок. Турботливо поцікавився, чи доставили бійцям посилки, "які ми організували після цього всього", і пообіцяв ротацію.
А також закликав ротного дзвонити йому особисто, "тикаючи" підлеглому офіцеру в присутності рядових - нібито дрібничка, але як учив Шерлок Холмс, нема нічого важливішого за дрібниці. Диявол в деталях - "В Британской армии молодого лейтенанта учат относиться к подруге подчиненного солдата с таким же уважением, с каким он относится к генеральской жене. В нашей армии этому не учат. Герой-фронтовик обращается к Жукову: что вы, Георгий Константинович, думаете по этому вопросу? А в ответ: да ты понимаешь… И вот нам рассказывают, что Жуков любил солдат и уважал. Какое уважение?"
Що таке служба в 14-й, я в прямому сенсі відчув на власній шкірі під час АТО. Мінялися президенти і командири, але деякі "скрєпи" лишаються незмінними. "А у нас все по-прежнему" - тільки стало ще гірше. Спершу хотів пригадати старі ні фіга не добрі часи, благо є що згадувати.
Розлючені крики "Ставитеся до нас, як до худоби!", "Ти підставив своїх, майор, ти їх просто кинув!", саркастичний термін "бомж-бригада", придуманий невисоким татарином на сусідніх нарах. Кількагодинні шикування на морозі в очікуванні начальства, добова варта 2:2 при температурі -10 на вулиці і власній 39,4 з пакетиком "Колдрексу" від дбайливих медиків. Зате розширив світогляд - коли відкачали, дізнався, що таке аномалія Кіммерле. До речі, перший сильний приступ стався на Харківщині - де зараз служать солдати-скелети. Мені ще пощастило - інших не відправляли до лазарету (не кажучи вже про комісування) з раком, переломами, чорною від гангрени ступнею і зміщеною колінною чашечкою.
Ящики пива і горілки в офіцерському наметі, наряд по кухні не йде спати, хоча час вийшов - готує спеціальне меню для батьків-командирів після солдатської каші дріб 16 з мікроскопічними шматочками тушонки. Але останнім гріх нарікати, іноді дають "бойовий пайок" - одну банку рибних консервів на трьох або велику банку згущонки на 40 чоловік. "Чего же тебе еще надо, собака?"
З тодішніх польових записок - "У кожному зведенні є два обов'язкові пункти. Перший - президент, міністр або начальник Генштабу вручив нагороду родині загиблого героя (про відзначення живих солдатів чомусь ніколи не повідомляють). І другий - "Вони ганьблять честь захисників України" з описом злочину й кари. Наче заганяють у жорстку парадигму - мертвий герой або живий порушник".
"Нещасні випадки" і "самогубства", коли у покійника гематоми по всьому тілу, "російські снайпери", що стріляють з пари метрів. Розповідати можна довго, але кому воно треба - за 11 років вдосталь наслухався від ура-патріотів, що зводжу наклепи і взагалі жид та "ворог народу". Тож у черговий раз прокашлявшись і сплюнувши в раковину теплі спогади про армію, скажу одне: я ніх*я не здивований.