Мер Охтирки Павло Кузьменко розповів у інтерв’ю, як триває життя в окупованому росіянами місті. Про бомбардування і руйнування в місті, про наших захисників, роботу комунальників і рятквальників, гуманітарну допомогу і майбутню перемогу.
Колись місто Охтирка було одним з найзаможніших не тільки на Сумщині, а й в Україні. Зараз гордість нафтовиків намагається знищити російський агресор. Але Охтирка тримається, залишаючись кісткою в горлі російської армії.
День, як завжди, починається з наради. І вже о пів на 8 обговорюються найбільші проблеми: комунальні; благоустрій–що можна зробити тими силами, які є де взяти бензин, солярку; які ще людські ресурси які можна залучити.
А вже після цієї наради у мера відбувається маршрут по місту, спілкування з жителями міста. Він прямує туди, де працюють аптеки, магазини, базари, банк. Спілкується з людьми про те, які у них є потреби; що ми можна вирішити, а що–ні.
На другий день війни в Ахтирці було вже багато смертей від касетних мін, а на третій–від вакуумних бомб. І було побоювання того, що буде паніка,але дарма. Наші люди мужні і сильні.
ТЕЦ в Ахтирці нас було зруйновано десь на другий тиждень війни. Її бомбардували декілька днів і ночей підряд. І на десятий день її добили. Знов-таки, на ТЕЦ було скинуто 2 вакуумні бомби. Одна знищила цех, без якого ТЕЦ ще трохи попрацювала два дні, а друга – знищила все вщент.
Ворог цілеспрямовано працює на створення гуманітарної катастрофи. Знаючи, що будуть холоди аж до мінус 17, вони знищили ТЕЦ. І от якби вони її знищили на півтора тижні пізніше, то це не було б так цинічно і підло. А вони її знищили, перед найбільшими морозами, використавши вакуумні бомби, кати і вбивці одним словом.
Вода є тільки у незначній частині міста. Як і світло.
У місті до початку війни було 48 тисяч мешканців, зараз – десь орієнтовно більше ніж 20 тисяч.
За словами мера Охтирку бомблять через те, що через неї не пройшла їхня техніка. Вони не змогли зробити у місті плацдарм . Саме за рахунок Охтирки вони загубились у полях. Їх сотні і тисячі загубилось! Вони обійшли Охтирку справа-зліва – але далі під ними почалися ламатися мости, і вони почали губиться. Стали їздити понад селами, різними дорогами, щоб обминути Охтирку. Намагалися з різних сторін її обходить, узяти її в кільце і таке інше. І–не змогли.
Місто виживає завдяки гуманітарній допомозі багатьох мешканців Охтирки, які працюють за кордоном – в Польщі, Італії, Німеччині та інших країнах ,а також допомозі всіх громад України. Вони миттєво почали збирати цю допомогу і доправляти її завдяки гуманітарним конвоям. Медикаментами місто стало забезпеченим буквально за 5 днів.
Часом люди не розуміють, що на сьогоднішній день на міській владі цілий місяць є велика відповідальність – за всіх людей Охтирського району, які постраждали чи до яких немає доступу. На міській владі – лікарня, всі бомбосховища, будинок престарілих і все інше. Слава Богу, завдяки команді і злагодженій дії нам це все вдається контролювати.
У Ахтирці продовжують працювати деякі магазини, працює продуктовий ринок.
У місті залишилось 5 тисяч інвалідів і до 10 тисяч пенсіонерів. Значна частина людей виїхала–але ж вони всі залишились! При цьому завдяки державі кожен інвалід отримує кошти.
