Марина – сумчанка, мати двох дітей. До 24 лютого працювала швеєю на місцевому виробництві, яке спеціалізується на виготовленні різних виробів зі шкіри. Як і в кожного з нас, у жінки були свої мрії та плани, втілення яких перекреслив один день. Початок повномасштабного вторгнення росії в Україну. Як Марина переживала перші дні війни, коли та чому наважилась виїхати закордон – читайте у матеріалі.
- Яким був ранок 24 лютого для Вас?
- 24 лютого я прокинулась о 5 ранку від вибуху, який було чутно у всьому місті. Я одразу зрозуміла, що почалась війна. Найгірше було те, що ти не розумієш, що тебе чекає далі. Я дуже хвилювалася за дітей. Як їм пояснити, що розпочалась війна?
- Розкажіть, як проходили перші дні, тижні після вторгнення росії.
- Це вже зовсім нове життя. Ти постійно перебуваєш у страху. Регулярні сирени та повітряні тривоги. Щоразу тобі страшно, ти не розумієш куди прилетить снаряд чи ракета. А можливо вона влучить саме у мій будинок?…
- Який момент був переломним для вас? Чому вирішили поїхати закордон?
- Як зараз пам’ятаю цей день. Вечір 7 березня. Під час повітряної тривоги у Сумах пролунав потужний вибух. Як виявилось пізніше, росіяни скинули бомбу, яка влучила у приватний сектор. Тоді загинула щонайменше 21 людина, з них двоє – діти. В той момент я зрозуміла, що треба якнайшвидше виїжджати з міста, вивозити молодшу дитину в безпеку, тільки-но з’явиться можливість. І ця можливість з’явилась вже найближчими днями, бо військова адміністрація відкривала перші «зелені» коридори для виїзду.
- Якою була дорога? Куди вирішили їхати?
- 9 березня ми зібрали речі та з донькою виїхали автівкою. Дорога була важкою. Прямували до Черкас. Далі через Вінницю, Луцьк ми доїхали до Польщі. Коли перетинали кордон, було тяжко, адже ми не розуміли, коли повернемосьназад та чи повернемось взагалі… Ми прямували до Швеції, бо нас запросили до себе друзі. Загалом дорога з Сум до місця призначення тривала 5 днів та 5 ночей. По дорозі нам зустрічалися дуже привітні та гарні люди. Кожен намагався всіляко допомогти та підтримати. Дякую усім.
- Як зустріла Швеція?
- Коли ми приїхали до Швеції, то були розчулені тим, наскільки люди нас розуміли та готові були надавати будь-яку допомогу: житло, їжу, засоби гігієни тощо. Вони намагалися зробити все, аби ми відчували себе як вдома.
- Як проходила адаптація закордоном? Яка ситуація з житлом, виплатою соцдопомоги тощо.
- В Швеції існує програма підтримки комуни, є підтримка з боку міграційної служби. 19 березня ми вже подали всі документи на отримання офіційного оформлення. Відповідно до нього, нам надали тимчасовий вид на проживання на 1 рік з правом вивчення мови. Також комуна знайшла нам житло та роботу, яку я можу виконувати без знання мови. Щомісяця Швеція також надає фінансову допомогу: ~180 євро на дорослого та 120 євро на дитину. Щодо медичного страхування, то як такого його немає. Прийом у дорослого лікаря коштує ~5 євро. Якщо є необхідність у ліках, то їх продають за півціни. Обслуговування дітей у поліклініці та стоматології – безкоштовне.
- Як проходили та проходять дні зараз?
- Навесні моя донька завершила навчальний рік у місцевій школі. Вона навчалась в інтернаціональному класі, де було багато дітей з України. Зараз у них канікули. Щодо вивчення мови, то у школі батькам роздали надрукований матеріал з найпростішими словами та правилами, аби ми починали вчити шведську мову. Крім цього, паралельно вивчаю сама за допомогою словника. Якщо говорити про дозвілля, то багато гуляємо на свіжому повітрі, адже природа тут неймовірна. Також вже познайомились з деякими родинами з України та наразі товаришуємо.
- Що шведи думають про війну?
- Війна для шведів – це біль. Вони дуже співчувають нам. Багато з місцевих відправляють донати і посилки в Україну. Тут, в Швеції, іноді пригощають дітей морозивом, або солодощами. А загалом, шведи дуже засуджують Росію за їхні дії і вірять в перемогу України. Зеленський для них дуже сильний чоловік! Лідер!
- Чи зустрічали в Швеції ще людей з Сумщини? Багато в Швеції українців?
- У нашому містечку проживає дівчина, яка багато років тому жила в Сумах. Окрім неї людей з рідного міста не зустрічала. Щодо українців, то їх тут дуже багато. Напевно, багатьох з них привабило те, що це країна з високим рівнем життя. Тут справді все стабільно та гарно.
- Сумуєте за Україною та рідним містом?
- Звісно, ми дуже хвилюємось за свою Батьківщину та хочемо додому. Попри те, що фізично перебуваємо у Швеції, серцем ми в Україні. Ми віримо в Україну, віримо в нашу перемогу та підтримку всього світу. Сподіваюсь, що вже найближчим часом нам вдасться повернутися у звичне довоєнне життя в рідних Сумах.
Автор: Iрина Дворниченко
Фото із домашнього архіву героїні
