З моменту повномасштабного вторгнення РФ на територію України минув уже рік. З того самого моменту Суми стали, як ангел-охоронець Києва та нашої Батьківщини. Бо саме ми стали першими, хто зміг дати під дих рашистам. Саме наше місто орки об’їжджали без бажання зіштовхнутися ні з ТРО, ні з ЗСУ, ні з сум’янами. І правильно робили, адже ми не дамо нікому зайти до Сумщини та робити тут все, що заманеться.
Нехай на початку їм здалося, що нас легко підкорити, але це була хвилинна слабкість та не розуміння, що таке взагалі могло статися. Проте, зараз ми можемо бачити їхнє справжнє обличчя. І будемо давати відпір до тих пір, поки б'ється серце новонародженого сум’янина у підвалі. Нас не зломити, а будь-яке «каміння» від них у наш бік буде лише мотивувати нас на подолання усіх перешкод на шляху до перемоги.
У перші місяці війни сум’ян прозвали «нескореними» та тими, хто зміг призупинити повномасштабний наступ хоча б на деякий час. Незважаючи на пекельну боротьбу в інших регіонах, Сумська область потерпає кожного дня від артобстрілу з прикордоння, від повітряних атак, відключення світла та майже відсутності опалення. Тим не менш, ніхто не скаржиться, а лише з розумінням ситуації піджимають вуста, проклинаючи тих, хто відібрав у них спокійне життя.
Зима добігає кінця. Три важких місяці, що залишаться у нашій пам’яті назавжди. Три місяці, протягом яких сум’яни намагалися жити і виживати, продумуючи схеми, підлаштовуючись під графіки відключень світла й економлячи воду, адже її теж може не бути. Що змушувало їх йти далі та не зважати на усі перешкоди?
Ми провели невеличке опитування сум’ян стосовно пережитої зими та набутих проблем з відключенням світла. Ми задали сум’янам три питання:
«Як переживаєте цю складну зиму в Сумах?»
«Як справляєтеся з відключеннями світла?»
«Що робите для покращення власного побуту та підтримку бадьорості духу?»
Єлизавета Винокур
«Відверто кажучи, взимку я наче впадаю в якийсь транс, бо дуже багато сплю через холод. До того ж, враховуючи ситуацію у місті, здається, що сон – запорука ментального здоров’я. Кожного разу переживати через повітряну тривогу чи взагалі слідкувати за новинами, де кожного дня обстріли – нагнітає та змушує впадати в таку собі депресію.
Знаєте, люди звикають до всього. За всю зиму сум’яни змогли пристосуватися до графіків чи до повної відсутності мережі. Нас, мені здається, вже нічого не здивує. Коли світло є – займаюсь хатніми справами: прибираю, готую і тому подібне. А за його відсутності приділяю увесь свій час собі. Можу читати книги чи дивитись якийсь фільм з маскою на обличчі у ванній. Це такі дрібнички, що не дають мені засмучуватись.»
Моє життя зараз – це буквально робота, домівка та інколи вихід з подругами випити каву. І знаєте, це змушує мене боротись далі та не опускати руки з кожної можливості. Ти розумієш, що не зважаючи на ситуацію в країні ти живеш далі, а хлопці ЗСУ тільки допомагають цьому.»
Петренко Олеся
«Не скажу, що зима була важкою, бо бувало й гірше. Тим не менш, дякуючи нашим хлопцям ЗСУ, волонтерам та людям, що підтримують дух – усе добре. Безмежно вдячна людям за їх матеріальну, моральну та фізичну підтримку армії. Завдячуючи їм ця зима була відносно не важкою. Звичайно моменти з відключенням світла роблять свою справу у моральному аспекті, але це більш матеріальні моменти. Тому, як на мене, це не найважчі моменти на нашому тернистому шляху. Головне, триматися та не піддаватися суспільній паніці, депресії, апатії. Тим паче, зима ось вже майже закінчилася: на дворі сонечко, пташки співають, а настрій покращується не по годинам, а по хвилинам. Як на мене, головне зараз – це щоб на фронті усе було на нашому боці, щоб військові, дякуючи всеукраїнській підтримці, вибороли нашу свободу. Щоб наші хлопці та дівчата перемогли у цьому пекельному бою. Тому, зима – це не найстрашніше, що могло з нами бути. Навіщо драматизувати та накаляти атмосферу у такий важливий для нас час.
Стосовно відключення світла, так, ми з чоловіком зіштовхнулись з цим як і всі інші. Було дещо важко, коли графік залишав бажати кращого і у 24 години ми могли повноцінно працювати лише 6 з хвостиком. Тому, так як ми живемо у приватному секторі, прийшли до висновку придбати генератор. Ми працюємо онлайн і наявність світла для нас важлива як ніколи. Тим не менш, використовували його не так часто, лише коли критично потрібен був, а так намагалися заряджати пристрої та пристосовуватися до цього «чудо» графіку як і всі інші.
У моменти відключення світла у нас були наче сімейні вечори при свічках за переглядом заздалегідь завантажених фільмів чи серіалів. На мою думку, у таких ситуаціях головне знаходити якісь позитивні точки дотику. Відключення світла – це наша, українська, можливість об’єднання сімей за чашечкою улюбленої кави.»
Катерина Леоненко
«Не скажу, що було дуже легко, але ми змогли адаптуватись. Наприклад, використовуючи такі допоміжні засоб,и як акумулятори та інвертори. Або ж генератори, які були у друзів. Моментами було складно, але найгірше давалася відсутність Інтернету під час відключень світла, адже моя робота пов’язана з ним. Наразі взагалі немає графіків відключення, що дуже імпонує усім сум’янам, як на мене.
За відсутності світла ми просто відслідковували в яких закладах воно є, або ж їхали до друзів. Якщо говорити стосовно вечора, то це мобільні модеми, інколи навіть виїжджали на заправку, бо там був Wi-Fi, а оператори мобільних мереж були недоступні. Нас зупиняли патрульні та питалися, що ми робимо у такий час посеред міста, але бачили ноутбуки з документами й відпускали з проханням виконувати усю роботу до комендантської години.
Щоб наші руки не опускалися, ми просто, можна сказати, заїдали стрес. Їли багато смаколиків та не відмовляли собі ні у чому. До того ж, наш із чоловіком песик дійсно рятує емоційний стан як ніхто інший. З друзями намагалися якось колективно підходити до цієї ситуації. Якщо у когось з них було світло, то ми беремо все та їдемо на чай або каву. Проблема була тільки з опаленням, але й це можна було якось вирішити, типу поїхати гостювати до батьків на деякий час.»
Інга Базиль
«Взагалі зиму пережили нормально, як і всі, в принципі. Так, було важкувато, у моменти графіку, особливо. Коли +4/-2 – ще можна було якось з цим боротися, а коли -4/+2 – набагато складніше і жити з цим, і боротися. Ускладнювало ситуацію і власний розпорядок дня: тобі потрібно було враховувати домашні справи та не затримувати власний робочий процес. Купляти генератор – не має таких грошей, бо такі суми на дорозі не валяються, до того ж, його потрібно постійно заправляти. А він навіть не окупиться, тому ми працювали як і всі інші, дотримуючись графіків.
Відключення світла дуже відображалось на роботі, відверто кажучи. Коли було світло вдома – працювала звідти, коли на роботі – ідеальний варіант. Підлаштовувалися під графіки як могли. Було складно, важко, але можливо перетерпіти. Не думаю, що це гірше, аніж нашим хлопцям, що боряться там за нашу свободу. Найскладнішим з графіком -4/+2 було розробити план на день так, щоб встигнути все. За 2 години ти намагаєшся зробити усі домашні справи, хоча цього критично мало. Ти у буквальному сенсі не встигаєш нічого і доводиться обирати, що саме зробити: попрати, попрасувати, приготувати обід чи вечерю, або ж самому помитися. А про роботу взагалі нічого й сказати, бо платежі самі себе не виплатять. Я працюю колористом і підлаштовувати роботу під графік – найскладніше, що могло бути. Ти повинен обрати такий час, щоб у тебе в кабінеті було світло, а у твого клієнта – ні, бо його також не хочеться обмежувати. Ці 2 години наче скарб золота був на той час. Враховуючи комендантську годину, бо пізно повертатися додому не можна – обмежень більше, аніж здається на перший погляд.
Дуже складно було не опускати руки й підтримувати себе. Ми з чоловіком наче впали в юність: вечеряли при свічках, їздили до друзів та пили вино, переглядаючи фільми. Здавалося б, що це дрібниці, але ж які важливі для внутрішнього стану. Одне правило, яке я винесла з цього досвіду – коли ти не один, усе можна пережити.»
Ткаченко Марія
«Я б не сказала, що зима була складною, пережили її нормально. Тут вже замислюєшся не тільки про власний емоційний стан, а й про хлопців, що десь там, у таку холодну пору не дають рашистам зайти до міста чи нашкодити нам. Думаю, ми повинні бути вдячні їм понад усе. Я вірю словам президента, що все скоро буде добре, просто потрібно трішки перетерпіти й не опускати руки.
Відверто кажучи, не розумію як можна справлятися з відключенням світла, бо це неможливо, як на мене. Коли сиділи без світла, то просто читали книжки при свічках, дивилися фільми та грали у монополію. На роботі відключення якось майже не відчувалося, ти не замислювався над цим, бо час линув дуже швидко. Не встигав не те що, заготівки для чогось зробити, а й зрозуміти, що світло вже ввімкнули. До того ж, тут вже й робота над собою буде важливим складовим. Головне розуміти, що у країні війна і ти повинен бути просто вдячний, що ти ще живий та у відносній безпеці.
Насправді, найбільше за всього підіймало мій дух – слова президента стосовно війни. Він публікує в Інстаграмі відео-звернення та наче вселяє у нас віру в краще майбутнє. До того ж, наші хлопці замерзають ночами також не просто з власного бажання, а щоб ми з вами спали спокійно. А так, взагалі багато гуляли, малювали ці трендові картини по номерам, складали пазли й просто насолоджувалися з хлопцем спільним часом.»
Савченко Катерина
«Цю складну зиму вдалося пережити, завдяки людям та моєму оточенню, що не дало мені, так би мовити, «погаснути». Вони мене надихають та підбадьорюють у такий складний час, бо у будь-якій поганій ситуації намагаються знайти щось позитивне.
Стосовно відключення все набагато складніше, бо тут вже ти повинен був пройти 5 стадій, типу гнів, не прийняття і тому подібне. А взагалі, вечір у компанії свічок та серіалів від Netflix – зробив своє діло. Це було не те що романтично, а життєво та комфортно, бо ти не дав самому собі поникнути.
Генератора чи зарядної станції я не маю, але й павербанку було достатньо, щоб пережити відсутність світла. Велике дякую кафе та закладам, які працюють на генераторах та мають змогу забезпечити народ такою розкішшю під час графіків, як наявність світла. На покращення самопочуття впливали оточуючи фактори. Я робила собі подарунки типу квітів чи якогось декору для квартири, наприклад, свічки. Смачна кава та солодощі також зробили своє діло.»
* * *
Це опитування тільки підкреслило те, які ми, сум’яни, сильні та незалежні від обставин. Воно показало, що з будь-якої ситуації можливо знайти вихід. Головне, мати бажання викручуватись, щоб дійсно жити, а не виживати.
Все буде, Україна!
Наталія Біловол, MistoSumy.com
