Свій останній бій молодший сержант прийняв 25 вересня під Вугледаром. Сповіщення рідні отримали через три місяці.
Церемонія прощання з Остапом Шекерою відбулася біля Трьох-Анастасіївського собору. Провести воїна в останню путь прийшли його рідні, друзі, побратими, жителі та керівництво громади, пише Глухів.сіті.
Остап Шекера – корінний глухівчанин. Все життя прожив у місті, мав багато друзів. Його характеризують як дуже принципового, чесного і відповідального чоловіка. За найвищу цінність вважав справедливість, завжди допомагав тим, хто потребував.
Захопленням життя була техніка, особливу енергію відчував, коли їхав на мотоциклі. Рідні кажуть, якщо треба було відпочити чи над чимось подумати – сідав і їхав у поля, ліси, милувався краєвидами. Підтримував гарну фізичну форму.
Остап Олегович був досвідченим військовим, мав за плечима три контракти у ЗСУ, свого часу був у складі миротворчих бригад в Іраку. Працював у системі Державної кримінально-виконавчої служби, у ДСНС.
Він був військовим пенсіонером, до ТЦК звертався у перші дні повномасштабного нападу росії, але його попросили почекати. Наміру відсидітись не мав. Свій 50-річний ювілей Остап Шекера зустрів у війську, бо за місяць до дня народження отримав повістку.
Потрапив у легендарну 72-гу окрему механізовану бригаду імені Чорних Запорожців на один з найтяжчих відрізків фронту, під Вугледар.
Яке то пекло – вихід на позиції – знають рідні усіх захисників. Московити рівняють з землею окопи, спостережні пункти і бліндажі, закидаючи нашу піхоту усім смертоносним залізом, постійно атакують. «Будьте готові, якщо не вийду на зв'язок за 5 днів, значить, двохсотий. Ви тримайтесь», – попрощався з дружиною боєць. А сам чесно пішов разом з побратимами виконувати найважчу роботу.
Його остання дорога додому була довгою, бо довелось робити аналіз ДНК. У військового залишилася мама, дружина, син і донька.
