29 березня роменці знову у сльозах зустріли траурний кортеж з полеглим Героєм – Владиславом Ярославовичем КУЛІМІНИМ.
Чин похорону полеглого захисника відбувся на Алеї Слави. На церемонію прощання з траурними квітами та державною символікою прийшли рідні, близькі, керівництво громади, священнослужителі, військовослужбовці, побратими, друзі, однокласники та просто небайдужі жителі, щоб висловити безмежну вдячність за неоціненний внесок у майбутнє рідної країни.
Поминальну молитву за загиблим воїном відслужили священнослужителі. Ставши на коліна, присутні віддали останню шану загиблому герою...
Владислав Ярославович КУЛІМІН народився 14 лютого 1976 року в с. Новосаратівка Республіки Азербайджан. Коли Владиславу було 7 років, він разом з родиною переїхав до України, в с. Сакуниха Недригайлівського району. Навчався у Сакуниській місцевій школі.
У 1995 році здобув спеціальність «майстер сільськогосподарського виробництва, молодший організатор середньої ланки» у Недригайлівському вищому професійному училищі.
Потім Владислав пройшов строкову службу у військово-морських силах в АР Крим, був морським піхотинцем.
Після проходження служби Владислав працював робітником у сільгосппідприємстві с. Сакуниха. У 1999 році переїхав до м. Ромни, де працював охоронцем у ТОВ «Влад». У 2000 році Владислав створив родину, разом з дружиною виховували доньку.
З 2001- 2015 працював охоронцем у Роменській виправній колонії № 56, де й отримав звання «сержант». Далі працював різноробочим, займався будівництвом та ковкою металу.
У вільний від роботи час займався риболовлею та оздобленням подвір’я.
Найбільшою цінністю, сенсом життя для Владислава були дружина і донечка. Для них він жив і працював, творив і будував.
Але все, що колись здавалося важливим, втратило свою силу і значення: усе змінила війна…
Владислав розумів: якщо не зупинити наступ ворога, то він прийде до його дому, до його рідних, тому 1 червня 2022-го став до лав Сил ТрО.
Пройшов навчання у Чернігові і Сумах, став бойовим медиком. Служив у складі 152 батальйону територіальної оборони. Мав позивний «Художник».
Владислав разом з побратимами спочатку боронив Сумський кордон, потім Лиман на Донеччині...
Хоч Владиславу неодноразово пропонували перейти в інший підрозділ, але він не міг залишити побратимів, тому, розуміючи всі ризики, пліч-о-пліч безстрашно йшов на важкі завдання, йшов до кінця!
Навіть у коротких і рідких відпустках він трудився - ремонтував, будував для своїх дівчаток. Завжди намагався оберігати рідних від переживань.
Неймовірно мужній, відповідальний, розсудливий і в той же час відкритий, веселий та життєрадісний.
Владислав КУЛІМІН вірив, що повернеться у мирне життя. Як і кожен воїн, який пройшов страшну дорогу боїв, мріяв про спокій та просте людське щастя. Але темрява війни не відпустила…
З 22 березня Владислав перестав виходити на зв’язок, вважався відсутнім безвісти…
Три дні надії та сподівань рідних, що він живий… Важка тиша, що говорить більше ніж слова… На превеликий жаль, дива не сталося…
Загибель Воїна підтвердили 25 березня 2024 року. Виявилось, що сержант, бойовий медик 1 механізованого взводу Владислав КУЛІМІН загинув 22 березня 2024 року під час виконання бойового завдання, рухаючись на зміну наряду потрапив під ворожий обстріл з КАБ на Донеччині.
Безжальний російський окупант вбив його тіло, та не душу…
Владислав всюди мав багато друзів. Усі завжди чекали та любили його.
Рідні та друзі завжди пам’ятатимуть Владислава як дуже добру та віддану людину. Завжди усміхнений, він мав жарти на будь-який випадок і ситуацію. Завдяки оптимізму та веселій вдачі був душею будь-якої компанії.
Владиславу навіки 48 років… Без батька залишилась – донька, без чоловіка – дружина, сестра втратила брата, повідомили в мерії Ромен.
Вічна памʼять відважному Герою!
