Протягом останнього десятиліття влада неодноразово змінювала статус памʼятних травневих дат. Тому часу, щоб зрозуміти зміни, багатьом просто не вистачило. Чітко відповісти, що відзначатиме Україна цьогоріч, сум’яни не змогли, проте усі говорили, що їх ставлення до спільних з агресором свят в умовах війни змінилося, та без ностальгії згадували колишні ритуали.
Після Революції гідності Україна почала впроваджувати європейські практики памʼяті про Другу світову війну. У 2015 році був запроваджений День памʼяті та примирення 8 травня, який вперше святкували у 2016 році. Разом з ним, 9-го травня продовжували відзначати День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, який був офіційним святом ще й у 2022 році.
Згідно з рішенням парламенту від 8 травня 2023 року, пам’ять про Другу світову війну на державному рівні вшановуватимуть лише 8 травня – офіційна назва “День памʼяті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років” і цей день буде офіційним вихідним.
Натомість 9 травня в Україні тепер відзначають День Європи, тобто це свято синхронізували з календарем свят Європейського Союзу, (2003-2022 рр. його святкували у третю суботу травня; свято не є вихідним днем) – джерело: Український інститут національної пам’яті.
Журналісти MISTOSUMY.com спитали у сум’ян, що дати 8 та 9 травня означають для них зараз?
Також наші журналісти дізнавалися, чи готові сум’яни зустрічати й шанувати тисячі ветеранів цієї війни, так, як вшановували ветеранів Другої світової?
Наталія Люлько, підприємиця
– Звісно, значення цих дат для мене змінилося. Так, я пам’ятаю ветеранів тієї війни та яке значення саме для них мав День Перемоги. Стосовно цих свят, зі змінами дат, назв і сенсів, є недопрацювання в інформуванні не лише сум'ян, а українців взагалі. Досі не всі розуміють, чому офіційним Днем обрали саме 8, а не 9 Травня. В Україні діє закон про декомунізацію і деколонізацію, тому багато всього змінилося, а в Сумах ще й перейменували дуже багато топонімів. Окрім того, йде демонтаж пам'ятників, і все це відбувається досить швидко. Сподіваюсь, поступово ми вивчимо і назви свят, і назви вулиць.
Ірина Однов’юненко, волонтерка
– Ще у 21-му році ми з донькою й кумами ходили з квітами до меморіалу, фотографувалися, потім йшли десь посидіти, поговорити й пом’янути дідів. У Другій світовій воювали два моїх діди, ще й мамина сестра багато розповідала про німців і окупацію.
Зараз я ставлюсь до цих дат нейтрально, усе це відійшло на другий план. Чи може то за волонтерськими справами в мене немає часу? Мабуть, можна було б хоч в церкву в цей день ходити – пом'янути мільйони загиблих у тій війні.
Чи повернемось ми до вшанування цих пам’ятних дат після перемоги? Навряд чи, бо вже зараз стільки полеглих героїв – усі сльози ще дуже довго будуть саме за ними.
Світлана, вчителька, ВПО
– Так, я знаю, треба святкувати не 9-го, а 8-го травня – День пам’яті, здається зараз називається. День Перемоги втратив для мене своє значення давно, з останнім живим ветераном на святах. А після початку повномасштабної війни мені до цих дат якось байдуже, лише могилку дядька-ветерана прибираю до Великодня. Думаю, ті, хто безпосередньо причетні, в чиїх родинах воювали рідні діди, будуть й надалі згадувати їх: хто 8-го, хто 9-го травня. Якби не війна, ми б більше уваги приділяли вшануванню жертв Другої світової, а зараз вже інші жертви.
Ветеранів теж будуть шанувати переважно ті, в чиїх родинах воюють чи є загиблі герої. Вже зараз ми знаємо, як важко отримати статус УБД, і це вже велика несправедливість. Ми особисто будемо дуже шанувати, бо причетні за усіма родинними лініями, але ж українці живуть у двох різних країнах, в одній з них війна пройшла стороною.
Олександра, 53 роки
– Я про ці дати ніколи навіть не згадую, бо родом з Івано-Франківщини. Звісно, в школі нас змушували святкувати 9-те травня, але вдома - святкували з сапачкою на городах (сміється). Ми ж оті самі “бандерівці”, які воювали і з німцями, і з росіянами.
З ветеранами – знайду спільну мову, бо військові в наш магазин часто заходять, зараз для мене вони як і цивільні: хтось вихований, хтось не дуже.
Світлана, 60-років
– “Дєнь Побєди” ми вже не святкуємо, тому що це свято пов’язане з росією. А 8-ме травня – хай буде! Одразу й не згадаю як цей день називають, бо ще не запам’ятала довгу назву.
Ветеранів й усіх, хто воює зараз, я дуже поважаю. Думаю, що вони будуть відрізнятися від нас, цивільних, бо ж пережили дуже багато. А ще я думаю, що вони захочуть все змінити в державі, навести порядок.
Григорій, 67 років
– Моє ставлення до Дня Перемоги не змінилося – буду святкувати 9-го травня, про 8-ме нічого не знаю. Вважаю, що міняти дати, назви вулиць – зайва трата грошей.
Ветеранів я завжди поважав, і тієї війни, і цієї. Розумію, що зайві питання ставити не можна, бо на війні є дії, які вимушені та ними не пишаються. У тебе все нормально? – спитаю. Вони ж звичайні люди, але, зрозуміло, що можуть бути й з проблемами.
Альона, 30 років, фрилансерка
– День Перемоги був важливий, коли ще залишилися живі ветерани тієї війни. Важливий саме для них, тому навіть ми, діти, допомагали зробити їм свято. А зараз достатньо Дня пам’яті – щоб вшанувати загиблих у Другій світовій війні.
До ветеранів цієї війни готові ще не всі, мені часто зустрічаються відео на цю тему - кажуть різне. Думаю, краще нічого у ветеранів не питати, хай самі розкажуть, якщо захочуть. Мабуть, треба подивитися в їхні очі, щоб зрозуміти, як треба поводитись. І шанувати їх треба обов’язково - вони цього достойні. Взагалі, ми ніби в паралельних світах живемо з тими, хто на війні, тому непорозуміння будуть.
Дмитро, 33 роки, підприємець
– Шанував День Перемоги тоді, коли був малий, вірив у казки й не знав історії.
Щодо сьогоднішніх ветеранів, думаю, що вони нічим не відрізняються від цивільних. Хіба що треба бути обережним, щоб не провокувати їх до агресії. Але в мене досвіду особистого спілкування ні з військовими, ні з ветеранами немає, тому я навіть не знаю, що може стати тригером.
Галина, 62 роки
– Мій дід дійшов до Берліна. Але ми вже не святкуємо – молимось, Нема чого святкувати, бо 8 березня 2022 року росіяни влучили в будинок мого брата і вбили його. Якби не українці, ту війну СРСР не виграв би. Але будь-яка війна, це – горе. І закінчення її – свято.
Я ще не звикла називати сьогоднішніх героїв ветеранами, чую як в госпіталі вони себе називають УБД. Намагаюся завжди чергу свою їм запропонувати, подякувати. Для мене вони діти, на долю яких припало страшне лихо, і одночасно вони – герої. Як я буду спілкуватися з ветеранами? Спитаю: як справи й подякую.
Ольга, 69 років
– Зараз це вже не День Перемоги, а День пам’яті – хай буде, нічого страшного, що дату зсунули. Головне, щоб у нас з “тими” нічого взагалі не збігалося, щоб вони стали вигнанцями в усьому світі!
Я думаю, ветеран – слушне слово для всіх, хто воював. Якщо зустріну знайомого, спитаю: Як тобі служилося, розкажи те, що можна. А якщо незнайомого – послухаю мовчки, нічого казати не буду, навіть якщо дуже схочеться. І жаліти їх не можна, бо вони герої.
Євген, 28, зварник
– Не знаю взагалі які свята зараз можна святкувати. День Перемоги хай росіяни самі святкують, тепер це не наше свято.
Є в мене знайомі ветерани, нормальні хлопці, спокійні. Але зайвих питань я їм не ставлю.
Ігор, 55 років, працює
– Я – дорослий, звідти, але День Перемоги мені теж не потрібен, День пам’яті й все! Мільйони полягли тоді – яке свято? Два моїх діди були на війні, я їх обов'язково згадаю 8 травня, бо і моя родина, і родина дружини – ми причетні до тієї війни.
Про сьогоднішніх ветеранів я розумію так: вони будуть на 100% інші ніж були до війни, бо потрапили в іншу парадигму, стали іншими, ширше бачать ту реальність Звісно, щось залежить і від людини. Ми маємо пристосовуватися одне до одного. Щоб не було проблем, ми маємо спочатку прислухатись до людини, зрозуміти, що вона несе в цей світ.
Анастасія, 23 роки, в декреті
– Я знаю дату Дня пам’яті, але і цей день пройде для нас непоміченим, бо зараз багато інших проблем. У нас в родині є солдат, тому ветеранів ми готові розуміти й поважати. Менше питати їх про війну, більше слухати.
Анна Крамар для MISTOSUMY.com
