The Dancing Poets – група поеток Сумщини, які обʼєдналися задля розвитку українського віршописання. У своїй поезії вони розкривають глибини людських переживань та вплив війни на нашу буденність. Крім того, юні літераторки поєднали творчість із волонтерством і зараз проводять збори на допомогу ЗСУ. Про діяльність спільноти та образність їхнього поетичного мовлення розповідаємо далі в матеріалі.
Про мисткинь, чиї серця повʼязала любов до поезії
Сумські поетки Лілія Поливода, Христина Пономаренко, Ксенія Атаманенко, Валерія Міняйло та Софія Савицька познайомилися на літературних заходах міста, які проводилися, зокрема, в галереї BureauArt та арт-просторі Pogrib. Під час виступів вони пізнали одна одну в творчому процесі й помітили багатогранність натури кожної.
Обʼєднані ідеєю розвиватися у майстерності висловлення, віршотворчині почали спільно організовувати творчі зустрічі, де зачитували поезію під музичний супровід. Саме це дозволило їм розкритися в мистецькому колі та зблизило між собою натхненням і спільними ідеями:
«З кожною розмовою ми знаходимо підтримку і нові рішення в такому собі тандемі. У своїй творчості ми часто жартуємо, що у нас “один мозок на всіх” або “одне серце на всіх”. Ми наче відчуваємо спільно, адже нерідко буває, що збігаються думки та бачення того, як можна передавати словом», – розповідає учасниця спілки Лілія Поливода.
На літературних вечорах дехто з глядачів відзначив жестикуляцію під час декламування творів. Від цього і пішла назва “The Dancing Poets” – «Танцюючі поетки». Неофіційно вони кличуть себе «бджілками», адже «поетки, наче бджоли, несуть слова у вулик поезії». Цей вислів став уособленням їхнього внеску у мистецтво:
«Одного разу ми писали пісню разом із сумськими бардами Ігорем Касьяненком, Віктором Сировацьким та Ольгою Козаченко, і в приспіві були ці слова. Так виникла ідея називатися “бджілками”», – ділиться Христина Пономаренко.
Образи-символи у віршах та пошуки натхнення
Писати вірші кожна з них почала у різний час. Ксенія, Христина та Софія володіють мистецтвом ліричного слова вже понад два роки, Лілія знайшла себе у творчості в 12-річному віці, а Валерія пише з молодшої школи. У їхніх творах часто зʼявляються спільні теми – опис особистих переживань, відчуттів і реакцій на зовнішні події:
«Те, що не можеш передати словами, викладаєш у поезію», – говорить Ксенія Атаманенко.
Поетки часто використовують образи-символи, повʼязані з людською анатомією: частини тіла, внутрішні органи, процеси всередині організму. Такий символізм можна трактувати по-різному: як дослідження фізіологічної природи людини або єднання емоцій із тілом.
«Нас іноді називали “кровожерливою компанією” через наявність цих образів. Людина не є істотою довершеною, але щось у її тілобудові унікальне. Кожна частина тіла, кожен орган, кожна рідина має свій символізм. Часто це може бути переплетенням спорідненого місця, емоцій, які ти відчуваєш, та тілесного», – розповідають творчині.
Попри творчу синергію, кожна черпає натхнення по-своєму. Христина надихається атмосферою Сумського театру ім. Щепкіна, Ксенія – у кафе «Франсуа», Валерія – на літературних читаннях у Pogrib, Софія – у парку ім. Кожедуба, а Лілія – у Науковій бібліотеці, серед запаху книжок.
Поетичні вечори: «Різнотравень» і «Одного поля квіти»
Початком спільних заходів стала співпраця з бардами. Тоді вони провели музично-поетичне дійство «Різнотравень» у арт-просторі Pogrib – перформанс, що поєднав авторські пісні та читання віршів.
«Ми хотіли показати “різнотравʼя”, у якому поєднується старше покоління музикантів і поетів з молоддю, яка тільки починає творити», – зазначають мисткині.
Поетки згадують, що під час події один відвідувач здав квиток на концерт Ольги Полякової, щоб потрапити саме на їхній вечір. Тепер вони хочуть знайти цю людину, аби подарувати безкоштовне відвідування усіх заходів.
Згодом вони організували виступ «Одного поля квіти», під час якого збирали кошти для ЗСУ. Щоб зробити вичитку поезій впізнаваною, виступали, тримаючи в руках квіти – символ ніжності, життя, кохання або памʼяті. Дехто декламував із заплющеними очима.
Мистецтво у часи війни
Повномасштабна війна залишила відбиток на творчості «танцюючих поеток». Їхні вірші не є суто воєнною лірикою, проте війна постає поряд із темами любові, життя й відчуттів. Вона впливає на емоційний фон і стає частиною поетичного світу.
«Ми згадуємо про війну в інших темах, адже це час нашого становлення як літераторок. Ми не знали, як це – любити у мирному житті чи насолоджуватися спокоєм, тож усі ці речі переплітаються з реаліями війни», – зазначає Лілія Поливода.
Окрім творчості, мисткині допомагають військовим. У червні вони разом із ГО «Ватра» та волонтеркою Вікторією Майсун організували збір на тепловізори для одного з полків ССО. Натхненні гуртом Dakh Daughters, поетки використали власні образи для промоції благодійної ініціативи.
«Для нас це можливість впливати на війну – допомогою ЗСУ та поширенням ініціатив зі зборами. Не хочеться бути тими “маленькими гвинтиками”, які кажуть, що все погано, але нічого не роблять. Організувати збір – це вклад у захист України та її майбутнього», – говорить Ксенія Атаманенко.
Надалі плануються волонтерські проєкти та поетичні вечори зі зборами для ЗСУ. Анонси можна переглянути на сторінці спільноти в Instagram.
