15 травня у Сумах пройшла акція на підтримку зниклих безвісти й полонених Сумщини. Це друга акція за останні два тижні. Напередодні заходу організатори звернулися через соцмережі до сум’ян з проханням: не залишатися осторонь, тож акцію прийшли підтримати понад сотню містян - члени родин і друзі полонених та зниклих безвісти.
Захід організовано в людному місці, вздовж проїжджої частини центральної вулиці міста, щоб якнайбільше сум’ян побачили: кількість родин полонених та зниклих безвісти в нашому регіоні зростає, вони часто залишаються наодинці зі своїм горем, не отримуючи належної підтримки від влади та суспільства.
Організатори - Олександр і його дружина Євгенія, їх син Ілля, 27 років, прикордонник 5-ї прикордонного загону, потрапив у полон на початку грудня 2023 року.
Ця інформація підтверджена офіційно, але з того часу жодних свідчень про сина вони не отримують. Тож вирішили організувати акцію на підтримку всіх полонених і безвісти зниклих нашого регіону.
Місцева влада зайняла позицію повної бездіяльності стосовно полонених і зниклих безвісти. Сьогодні ми побачили велику кількість родин, які мають спільну мету, шукають допомоги від суспільства і влади, тож тепер плануємо повторювати такі акції з певною періодичністю, ще більш скоординовано”.
До наших журналістів по черзі підходили люди й просили розповісти саме їхню історію.
Юля і Яна з дітьми - дружина і сестра військово полоненого Максима, який в останньому бою 28 жовтня 2022 року воював під Бахмутом у складі штурмової бригади.
Коли родина отримала сповіщення про безвісти зниклого, вони почали самостійно розшукувати відео в російських соцмережах і через місяць в російському телеграм-каналі знайшли сюжет про полонених, в якому побачили Максима. Ще через місяць цю інформацію підтвердив один зі звільнених з полону.
Лише у серпні наступного 2023 року представник Міжнародного Червоного Хреста зателефонував і повідомив: росія офіційно підтвердила, що Максим числиться полоненим. Потім обміни на тривалий час припинилися і підтвердження перестали надходити. І лише коли у лютому цього року відбувся черговий обмін полоненими, вони самі знайшли координати одного зі звільнених, і отримали звістку, що Максим живий.
Вони постійно моніторять усі канали, щоб не пропустити інформацію, яку полонені з власної ініціативи надають адміністраторам каналів.
“Координаційний штаб, який має працювати зі звільненими, наразі лише фіксує результати наших пошуків, бо жодної офіційної інформації ми не отримуємо, хоча періодично їздимо до них у Київ. Проте родина хоче отримувати офіційні підтвердження, що Максим живий і хоче, щоб держава докладала більше зусиль для його звільнення”
Маргарита, шукає свого чоловіка Олександра з травня 2022 року. Про те, що він пропав безвісти жінка дізналася сама, коли чоловік перестав виходити на зв’язок. Офіційне підтвердження і сповіщення отримала лише через місяць, доклавши неабияких зусиль. Маргарита відстежує усі обміни полоненими, намагається перехопити хлопців, ходить до них з великою світлиною чоловіка. Ця стратегія працює, вона вже отримала кілька підтверджень, що її чоловіка бачили в полоні.
Маргарита з болем стверджує, що за два роки Міжнародним Комітетом Червоного Хреста був відправлений лише один запит в Росію про підтвердження особистості полоненого у списках. На той запит їм дали негативну відповідь. Координаційний штаб, що в Києві, надав статус полоненого лише з її слів, на основі свідчень, які Маргарита здобула сама. Чи були ті полонені, які впізнали Олександра, допитані офіційними органами й чи засвідчили вони інформацію про Олександра, Маргарита не знає. Проте для неї це дуже важливо.
"У Сумах ми зверталися до голови МВА Олексія Дрозденка, щоб вони оформили запити в СБУ і Червоний хрест саме від військової адміністрації, проте наше прохання виконали лише частково, створили запити знов від нашого імені. Ми просимо, щоб саме місцева влада писала клопотання про обміни наших сумських хлопців у всі вищі державні органи, бо бачимо, що сум'ян серед звільнених полонених - одиниці. Також родини загиблих просили створити у Сумах алею слави, такі є у багатьох містах. Влада нас слухає, щось обіцяє, але нічого досі не зробила".
Валерій і Тетяна Лугові шукають свого сина майже 20 місяців. Вони кажуть що дії слідчих органів і Координаційного штабу недостатні.
“Держава виконує свої фінансові зобов'язання щодо родини нашого сина. Але ми хочемо, щоб структури, які мають повноваження, шукали нашого сина і зробили все можливе для його повернення і повернення усіх полонених.”.
Анна Крамар для MISTOSUMY.com
