«Я не можу сказати про смерть тата 9-річній доньці. Коли я нещодавно сказала, що він на небі, вона тепер постійно дивиться уверх та все чекає на батька, якого вже похоронили», - розповідає дружина сумського героя, який воює з 2014 року. Наталія зі сльозами на очах розповідає про те, як молодший син, 5-місячний Сашко, схожий на батька та має родиму пляму, таку ж, як у Артема.
Журналісти MISTOSUMY.com поговорили з родиною загиблого сумського військового, який захищав Батьківщину від росіян з 2014 року.
- Люди кажуть, що пройде якийсь час і стане легше, але ні. У перші дні, коли це сталося – не вірилося, тому й легше якось можливо було. Усе у тумані наче, а зараз, коли ти розумієш, що тобі ні з ким зв’язатися, ніхто не підтримає, а діти не розуміють, де ж батько – це потихеньку вбиває. Хоча я і сказала Маргариті, що папа на небі, але через вік вона не може до кінця зрозуміти, що ж це значить, тому постійно згадує про нього.
Фото з сімейного архіву
Шолох Артем Миколайович обороняв нашу державу з 2014 року: з армії він одразу пішов в АТО, а згодом обороняв і рідне місто у 2022 році. Останній день народження відмітив у тому році, так і не доживши до свого 37-річчя. Військовий родом з Катеринівки, де й зустрів свою дружину Наталію, яка чекала його з армії, а надалі з війни. Попри усе, Артем просто хотів жити разом з родиною, а працювати на якомусь підприємстві.
Наталія та Артем з одного села Катеринівка, буквально виросли разом. Оскільки дружина молодша на 4 роки, то не одразу дивилася на Артема, як на майбутнього чоловіка. Однак, веселий характер чоловіка підкупив Наталію.
- У той час він завжди носив чорний спортивний костюм з білими смугами та кросівки, і я це пам'ятаю так добре, що Артем завжди жартував, що закохалася я у його костюм, а не у нього.
У 2015 народилася старша донька Маргарита за рік після того, як Артем пішов в АТО, тоді й одружилися. Він мріяв про спокій, щастя, добробут та домашній затишок. Окрім того, чоловік був грибоманом, і не те, що любив їх їсти, а просто збирати: дихати лісним повітрям, слухати музику природи та шукати ті гриби, які ховаються від людей. Військовий понад усе любив піти у ліс з родиною та пошукати лисичок чи білі гриби. На жаль таку розкіш Артем міг собі дозволити дуже рідко.
Сашко з’явився на світ відносно нещодавно, адже на момент смерті татка йому було усього 5 місяців, зараз же – 9. І останнє, що сказав особисто за зустрічі чоловік Наталії: «Син у мене є, тепер мені нічого не страшно».
- Як дочекалася його з армії, то вже розуміла, що це його призвання. Він завжди йшов у перших рядах: і в АТО, і в тероборону у 2022 році. І не через те, що відчував обов’язок, а, тому що він не міг сидіти склавши руки, коли розумів, що його родина та країна у небезпеці. Однак, себе зберегти, так і не зміг.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, увечері, 24 лютого, Артем відвіз власну родину до села, де було безпечніше, а вже зранку разом з товаришем пішов до тероборони. І увесь цей час переймався не за себе, а за товариша, який тільки випробовував себе у ролі військового та за родину.
Як розповідає Наталія, він завжди таким був: усе віддає іншим, а собі нічого. Навіть, коли військовому давали 2 дні вихідних, коли народився Сашко, за них йому потрібно було: побачитися з родиною, з матір’ю, з друзями, вирішити свої справи та відпочити. Артем поспішав жити, бо хотів усе й швидко.
Військовий разом з побратимами були у Сумській області, а потім, з 5 квітня, їх направили на Донецьк і коли вони туди приїхали, то були у піхоті, однак чоловіку Наталії запропонували стати мінометником через те, що він мав досвід.
- Я навіть боюсь уявляти, що відбувалося з його психікою, бо він бачив таке, що нам з вами краще й не бачити ніколи. І попри усе це, Артем ніколи не жалівся. Він казав, що усе добре, що немає за що перейматися й обіцяв повернутися.
- З роками Артем став наче безстрашним, неначе він почав думати, що став безсмертним. Усюди був у передовиках, не думаючи про наслідки.
У подружжя була домовленість, що кожного ранку повідомлення, а ввечері – зідзвон. І Артем сам кожного вечора чекав, щоб вийти на зв’язок з коханою та власними дітьми хоча б на хвилинку.
Як розповідає Наталія, за кілька хвилин до виїзду, Артем їй зателефонував та сказав про те, що зникне зі зв’язку на кілька днів. Дружина чекала чоловіка, доки їй не зателефонував його побратим зі словами: «Артема більше немає». У Наталії стався шок, ноги стали ватними, а земля пішла з-під ніг. На момент дзвінку вона гуляла з дітьми та їх хрещеною на майданчику, яка їй і допомогла взяти себе в руки. За майже 2,5 років військової служби після початку вторгнення її чоловік помер на полі бою від уламку бойового снаряду.
- Як мені розповіли – Артем та його побратими відстрілювалися з мінометів і там же, як правильно, одразу покинути цю позицію, бо вони вираховують звідки били. І наскільки я зрозуміла, у момент, як вони відходили – їх почали атакувати.
Дружина й досі не вірить, що таке сталося з її чоловіком, людиною, яка на війні майже 10 років життя – вбив металевий уламок ворожого снаряду, який влучив у серце та пробив легені. Здавалося, що за стільки років, побачивши велику кількість усього – ти підготовлений до будь-чого, але до смерті не підготуєшся, як і до наслідків атак рф.
Фото з сімейного архіву
Найскладніше, ділиться Наталія, це розповісти дітям, які й досі чекають батька та не розуміють, що він робить на небі.
- Знаєте, не те, що заздрю, а просто так боляче розуміти, що іншим жінкам є з ким поговорити, а у тебе ні. Ти наче залишився один на усьому білому світі: тобі ні з ким порадитися, ні до кого прийти за підтримкою та ні з ким планувати майбутнє. Так, звичайно, зараз можна згадати про батьків, але майбутнє плануємо ми з людиною вашої душі, з тією, яку ви обрали для себе. А що робити, коли частина моєї душі померла?
Коли народилася донечка – Артема поряд не було, він воював за країну в АТО. Коли народився Сашко – батька відпустили на 2 дні, щоб він забрав дружину з пологового будинку. Вони родиною поїхали до бабусь та раділи, що все потихеньку приходить у норму. Святкували народження сина та сподівалися на закінчення війни.
- А зараз час наче зупинився, усе стало сіро-біле, ти не можеш радіти чомусь на усі 100%. Руки не опускаються тільки через те, що я потрібна нашим діткам.
Фото з сімейного архіву
Після смерті Артем снився Наталії двічі й в обох випадках вона у нього запитувала: «Ти живий?». Він відповідав, що так, живий.
- Можливо на тому світі дійсно є якесь життя. Якщо це так, я сподіваюся, що йому там добре, що його душа заспокоїлася та більше не буде прагнути воювати.
Артем Шолох помер героєм навідником зенітно-артилерійського відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки, солдатом військової частини у квітні 2024 року під Лиманом. Десантник з великим щирим українським серцем, який назавжди вірний військовій присязі.
Зі смерті чоловіка Наталії минуло майже 4 місяці, які вона переживає та тримається завдячуючи їх спільним діткам. Маргаритці, донечці 9 років, та Сашкові, 9 місячному синові, який схожий на батька. Вона створила петицію, у якій закликає про присвоєння Артему Шолоху звання Героя України посмертно.
