«Я приїхала на пів року, але думки про повернення не залишали мене», — розповідає Анастасія Литвиненко, 22-річна сум’янка. Вона намагалася знайти себе в Україні, але зарплатні офіціантки не вистачало не тільки на життя, а й на здійснення мрій. Через це дівчина вирішила поїхати на заробітки до Польщі у 2021 році. Однак війна змусила її замислитися про майбутнє у чужій країні. Як склалося її життя та з якими труднощами довелося зіткнутися — у нашому матеріалі.
«Спочатку було важко через ставлення на роботі»
— Як Ви вирішили переїхати до Польщі та з якими проблемами зіткнулися на шляху?
— Вирішити поїхати мене мотивували батьки — вони їздили на заробітки до Польщі й розповідали, що там легше знайти роботу. Ми з хлопцем вирішили поїхати разом із ними. Вакансію прибиральниці на харчовому складі я знайшла ще в Україні, тому було простіше — я знала, куди їду. Однак одразу вийти на роботу не вдалося через карантин, довелося кілька тижнів провести у хостелі.
Спочатку все було добре — нова країна, інша культура, цікаве середовище. Але з виходом на роботу з’явилися труднощі. Перша проблема — незнання мови. Це створювало напругу та невпевненість у спілкуванні.
Інша складність — це доступ до медичних послуг. Записатися до лікаря було складно, часто доводилося чекати на прийом кілька тижнів. Стоматологія — це взагалі щось нереальне, запис — на місяць-два вперед.
— Адаптуватися до роботи було важко?
— Так, прийняли нас не дуже привітно. Деякі колеги сприймали нас насторожено, ставилися з упередженням і навіть могли грубо висловлюватися. На мою адресу лунали неприємні фрази, зокрема «спердоляй на Україну». Це було складно емоційно та психологічно. Водночас від нас очікували, що ми будемо виконувати всю важку роботу.
— Першою проблемою, яка виникла, був мовний бар’єр?
— Так, саме це стало найбільшим викликом. Я почала вчити польську після таких ситуацій, щоб могла постояти за себе. Зараз я в Польщі вже три роки й майже три місяці — спілкуюся польською без проблем, але до ідеального рівня ще далеко. Вивчала мову самостійно, тому це забрало більше часу.
«Це виявилося правдою — почалася війна»
— Як Ви дізналися про війну в Україні?
— Про вторгнення я дізналася на роботі — мені подзвонила бабуся. Спочатку я подумала, що вона щось начиталася в інтернеті, але коли почала шукати інформацію сама — була в шоці. Це виявилося правдою — почалася війна. Було важко усвідомити, що вдома залишилися рідні, друзі, знайомі — усі у небезпеці. Я не знала, як реагувати і що робити.
— Тобто після початку вторгнення Ви вирішили залишитися в Польщі?
— Так, війна почалася за два-три місяці до мого планованого повернення. Я їхала з надією повернутися, але обставини вирішили усе за мене. Я люблю Україну, підтримую її, постійно донатю на збори, але повертатися поки не стану — це небезпечно. Звісно, я постійно хвилююся за рідних, які залишилися в Україні. Але тут я бачу більше можливостей для свого життя.
Рішення залишитися
— Як рідні відреагували на Ваше рішення не повертатися?
— Підтримали, бо розуміють, що це безпечніше. Звісно, не всі думають однаково — хтось ображається, хтось, можливо, навіть заздрить. Але вони не знають, як важко морально та фізично буває тут.
— Чи змінилося щось у Вашому житті після початку вторгнення?
— Раніше не багато читала новин, якщо чесно, а зараз кожен ранок починається з перегляду останніх новин та зі дзвонів з рідними. Можемо надсилати посилки з польськими смаколиками й радію, коли отримуємо наші, українські. Проте більше хвилювання з’явилося, бо не знаєш, чи додзвонишся кожного ранку до когось. З усім тим, погляди на життя дуже змінилися. Я почала насолоджуватися спокоєм, який маю. Сподіваюся, що війна скоро закінчиться, але планую своє майбутнє вже у Польщі.
— Тобто Ви вже не плануєте повертатися в Україну?
— Відверто кажучи, ні. Я вже адаптувалася до країни, маю стабільну роботу. Але я хочу мати можливість їздити в Україну після закінчення війни — побачити рідних, відвідати лікарів і просто побути вдома.
«Найчастіші емоції, які я маю – це надія на моє краще майбутнє і моєї рідної країни»
— Анастасіє, чи є у Вас якісь поради для тих, хто хоче переїхати до Польщі або вже перебуває там?
— Раджу тим, хто переїхав сюди, не боятися труднощів і не думати, що вони триватимуть вічно. Завжди можна знайти кращий варіант — краще житло чи роботу. Живете у хостелі? Не засмучуйтеся, майже всі починають саме звідти. Погана робота? Завжди можна знайти іншу. Відчуваєте упереджене ставлення? Не звертайте уваги — зараз багато поляків знають українську, бо наших тут справді багато. Усі труднощі тимчасові — головне не здаватися й пережити цей період. Найчастіші емоції, які я відчуваю — це надія на краще майбутнє для себе та для України.
— Стрес важко пережити самостійно, мені у цьому допомагають мій психолог, друзі та родина. Але поки в Україні триває війна — тривога завжди буде в душі. Польща принесла мені як хороший, так і складний досвід. Завдяки цьому я стала сильнішою, мудрішою та витривалішою.
— Зараз я живу неподалік від Катовіце, працюю на заводі для основного заробітку та майстром манікюру для душі й майбутнього. Завдяки польським зарплатам я змогла здійснити багато мрій, які, на жаль, були недосяжні для мене в Україні.
