Протоієрей Олександр Петренко вже понад тиждень вивозить людей із прикордонних сіл Сумської області. Після того як в Краснопільській громаді значно погіршилася безпекова ситуація, священик не роздумуючи виїхав рятувати своїх земляків.
«Я не зміг стояти осторонь, знаючи, що люди страждають», — каже він. Олександр сів за кермо власної машини й почав вивозити родини з-під обстрілів.
Телефон, авто, маршрут
День отця Олександра починається о шостій ранку. У цей час лунають телефонні дзвінки — на іншому боці слухавки його просять забрати рідних, сусідів, знайомих. За словами священика, буває й до двох сотень звернень щодня.
«Я на них оперативно реагую. Вже з 7-ї години ранку починається виїзд до тієї чи іншої прикордонної громади».
Найчастіше це Краснопілля, Угроїди, Наумівка, Осоївка, Могриця. У деяких із цих сіл уже немає ні світла, ні магазинів, ні зв’язку. Люди беруть найнеобхідніше — і сідають до машини.
«Приїжджаємо на місце евакуації, люди плачуть, але зі сльозами на очах беруть речі та їдуть. Найтяжче для людини — це покинути свою власну домівку».
За останній тиждень Олександр евакуював приблизно 30 осіб.
«КАБи нищать села»
Отець Олександр неодноразово потрапляв під обстріли під час своїх поїздок. Найнебезпечнішу з них він згадує окремо — це сталося 24 березня. Тоді він приїхав в Угроїди — село, яке часто опиняється під обстрілами. Як тільки заїхав, почалась атака.
«Ми зупинились, вирішили перечекати. Стояли довгенько. Потім почули гучний вибух — це прилетів ворожий КАБ у центр села. Він тоді знищив практично увесь центр Угроїдів».
Священик не поїхав назад. Він залишився, щоб забрати тих, хто ще був у селі.
«Я розумів, що там ще залишаються живі люди. І я поїхав їх рятувати».
Того дня він вивіз чотирьох людей: двох з Угроїдів і ще двох з Краснопілля.
Підтримати тих, хто залишився без домівки
Після того, як людей вивозять із прикордоння, вони не залишаються самі. Частину священик відвозить до родичів. Інших — у Суми, до пункту реєстрації для евакуйованих (вул. Сумської терооборони, 7, - авт.). Там людям допомагають із житлом і грошовою підтримкою.
«Я перевожу людей на безпечні території безкоштовно. У першу чергу — до родичів. Також — у Суми, де їх реєструють і допомагають із житлом та виплатами».
Олександр намагається підтримувати зв’язок із тими, кого евакуював. Інколи допомагає й після.
«Мені не байдужа подальша доля тих, кому я допоміг. Так, нещодавно з Угроїдів було евакуйовано пані Надію, яка мала велике господарство. Я вже домовився зі своїми друзями з Германії, щоб вони надали їй надійний прихисток. І найближчим часом пані Надія поїде до Германії».
Тварини, яких не встигли забрати
Іноді разом із людьми Олександр вивозить і тварин — котів, собак, кіз. Але це можливо лише в тому випадку, якщо господар знає, де триматиме їх на новому місці.
«Евакуюємо котів, собак, кіз. Їх господарі беруть з собою під час виїзду. Це у тому випадку, якщо господар тварини точно знає, де буде тримати її на новому місці житла».
Чимало людей залишали домівки під обстрілами поспіхом — часу на збирання було обмаль. У такій метушні не всім вдавалося забрати з собою тварин.
«Багато тварин й до цього часу залишаються на небезпечній території. В селі Угроїди я бачив страшну картину — на згарищах будинків бродять беззахисні свині, індюки, качки, кури, коти та собаки... Хочеться їх також захистити».
Олександр планує повертатися в Угроїди — цього разу з кормом для тих, хто залишився.
«Планую виїзди до Угроїдів, під час яких привезу до цього населеного пункту корм для тварин».
Те, що тримає
Допомагати з евакуацією — непросто. І фізично, і морально. Але отець Олександр каже: є відчуття, яке не дає зупинитися:
«Повертаюсь додому втомленим, виснаженим. Але на душі — тепло від того, що врятував людське життя. Радію, що день був прожитий не даремно. Хочеться, щоб у моєму житті було якомога більше таких днів. Саме це і надає мені сили не полишати справу з евакуації мирних жителів з прикордоння Сумської області».
Світлини до матеріалу надав Олександр Петренко.
