У центрі Сум третього травня відбулася акція на підтримку військовополонених і зниклих безвісти. Поблизу фонтану «Садко» зібралися близько 100 людей із портретами своїх рідних. За кожним портретом — історія болю і надії.
Тато
«Татусю, я буду твоїм голосом. 47 ОМБР», — написано на одному з плакатів, який тримає донька Світлани Пилипенко. Її родина вже майже два роки чекає на звістку від батька й чоловіка. Солдат 47-ї окремої механізованої бригади зник безвісти 1 липня 2023 року на Запорізькому напрямку. Відтоді — жодної інформації.
Мій чоловік зник 1 липня 2023 року. Досі за нього не відомо взагалі нічого. Немає жодної інформації. Ми їх чекаємо. Кожну акцію ми тут, долучаємося до київських акцій, їздимо під Координаційний штаб, нагадуємо про себе і про наших чоловіків, батьків, синів. Ми нагадуємо, щоб 47-му бригаду додали до обмінів. Бо жодного полоненого або безвісти зниклого з нашої бригади не повернули. Дуже сильно нас об'єднало наше спільне… я не можу сказати, що це горе, бо ми віримо. Віримо, що вони живі, і дочекаємося їх удома, - говорить Світлана Пилипенко, дружина зниклого безвісти військового Пилипенка Вʼячеслава.
Син
Олександр Бусленко тримає фотографію сина — військовослужбовця Сумського прикордонного загону. Він більше півтора року організовує акції, щоб привернути увагу до військовополонених і зниклих безвісти:
Мій син Ілля Крячек у полоні з 9 грудня 2023 року. Після цього я почав збирати рідних, які теж чекають на своїх. Так зʼявилася громадська організація «Полонені Сумщини». На жаль, до Сумської області майже не прикута увага. Не звільняють ні прикордонників, ні військових інших підрозділів. Чому так — не знаю. Але цифри говорять самі за себе. Сумщина пів року стояла на кордоні з Курською областю, захищала Україну. Та під час обмінів наших майже не повертають.
Чоловік
У футболці з портретом військовослужбовця стоїть Анна Родіонова. Вона чекає чоловіка з осені 2024 року:
Мій чоловік Іван Олеан — військовослужбовець 5-го прикордонного загону. Пішов на завдання 5 вересня 2024 року. Я знаю, що він був поранений і просив про евакуацію. З того часу він вважається безвісти зниклим. Я долучаюсь до акцій з вересня. Мене тримає надія, що він живий і повернеться додому. Ми чекаємо, ми віримо.
Говорити про кожного
Рідні зниклих і полонених збираються, щоб бути почутими. Вони закликають не забувати про захисників із Сумщини.
За кожним обличчям на плакаті — людина, яка пішла боронити Україну, жертвуючи своєю волею і звичним життям. За кожним, хто тримає плакат, — віра у повернення рідного.
