«Жінки в армії – не про особливі умови», – говорить Лілія Ричкіна, військова з Сумщини. Жінка служить уже третій рік у Збройних силах України. Сьогодні вона займається психологічною підтримкою військових 168-ої бригади. Лілія переконана: у війську головне не стать, а професійність, дисципліна та взаємоповага.
28 жовтня 2020 року Уряд України затвердив Національний план дій із виконання Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека». План визначає конкретні кроки для забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у сфері безпеки, відновленні після конфліктів і протидії насильству, пов’язаному з війною.
Ми поспілкувалися з Лілією про те, як втілюється Резолюція 1325 в українській армії та що ще треба зробити, аби жінка у формі почувалася захищеною й рівною.
Свідомий вибір
Коли у 2022 році почалася повномасштабна війна, Лілія Ричкіна прийшла до військкомату добровільно.
«Стояли черги. Усі хотіли вигнати росіян з нашої землі, – пригадує вона. – Я теж вирішила допомагати, чим можу».
Жінку взяли на службу до 63-го окремого стрілецького батальйону. Лілія просила призначити її психологинею, адже має чотири вищі освіти, серед них – психологічну. Однак ця посада офіцерська, її призначають до 45 років.
«Мені тоді було 54. Сказали: можемо взяти тільки кухарем. А я якраз маю освіту кухаря, показала диплом – і мене призвали 16 червня 2022 року», – згадує військова.
Лілія пропрацювала кухаркою два роки і два місяці. Коли батальйон розформували, Лілію запросили до 168-ї бригади, де вона служить і сьогодні.
«За окремим наказом комбата ми відкрили пункт психологічної допомоги. Ми допомагали хлопцям, які виходили з позицій, підтримували їх», – каже вона.
Так жінка почала працювати за фахом. Сьогодні Лілія супроводжує військових після ротацій і допомагає їм відновитися емоційно.
Формально вона досі солдатка, адже після 45 років офіцерське звання може бути присвоєне лише за особистим погодженням головнокомандувача Збройних сил України Олександра Сирського:
«Мені вже 57, тож залишаюся солдаткою. Але головне не звання, а те, що можу допомагати людям»
Розширення доступу жінок до різних посад і військової освіти є одним із завдань Національного плану дій із виконання Резолюції 1325. Документ спрямований на те, щоб жінки могли обіймати посади відповідно до своєї кваліфікації, а не лише за «допоміжними» напрямами.
«Командирам не до принцес»
Коли Лілію переводили між підрозділами, не всі командири одразу були готові прийняти жінку до роти.
«Я тоді ще була кухаркою. Мене мали перевести в іншу роту, але сказали: “Ми не хочемо тебе брати, бо ти жінка. З тобою треба буде шукати окреме житло, створювати особливі умови. Нам не до того – у нас війна”», – згадує вона.
Та з часом ситуація змінилася.
«Минуло кілька місяців, і командир каже: “Ми не хотіли тебе брати, але дарма. Ми раді, що ти з нами”», – усміхається військова.
Такі історії – не виняток. Але, за словами Лілії, ставлення до жінок у війську поступово змінюється.
«Командирам не до принцес. І я це розумію. Але жінки в армії – не про особливі умови. Ми вирішуємо купу проблем – від постачання продуктів до побуту, від організації кухні до підтримки хлопців», – каже вона.
За її спостереженнями, нині дедалі більше командирів визнають професіоналізм і стійкість військовослужбовиць.
Реалізація Національного плану дій з виконання Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 сприяє цим змінам. Документ заклав підґрунтя для оновлення етичних стандартів у секторі безпеки, впровадження політик рівності та підготовки командирів до гендерно чутливого лідерства. Саме завдяки цим реформам поступово формується нова військова культура – заснована на взаємоповазі та професіоналізмі.
Координаторка
Жінка у війську може не лише виконувати накази, а й налагоджувати процеси, від яких залежить ефективність усієї бригади.
Під час служби Лілія долучається до організації побутових питань у підрозділі – шукає техніку, координує допомогу, збирає необхідні речі.
«Коли працювала на кухні, через волонтерів вдалося знайти холодильник та інше побутове приладдя. У холодний період телефоную всім знайомим, аби зібрати теплі речі для поранених захисників. Так і збираємо потроху. З досвідом уже розумієш, куди звертатися, щоб знайти те, чого бракує бригаді», – розповідає військова.
Поступово стереотипне уявлення про жінок у війську змінюється. Це не лише посилює стійкість бригад, а й відображає зміни, передбачені Національним планом дій із виконання Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека», який підтримує розширення можливостей жінок у секторі оборони.
Стійкість починається з підтримки
Сьогодні Лілія відповідає за психологічну підтримку військових після ротацій. Жінка працює психологинею у бригаді, яка формується переважно з військових, що пройшли важкі напрямки.
«Коли ми знайомились із бійцями, багато хто був розгублений, не вмотивований. Але з часом люди об’єднуються, починають довіряти», – говорить військова.
Після тривалих ротацій вона зустрічає військових, проводить із ними декомпресійні зустрічі.
«Іноді хлопці виходять із позицій після кількох місяців без відпочинку. Коли бачать нас, підходять, обіймають, дякують, розповідають, що сталося. Ми слухаємо, підтримуємо, разом згадуємо тих, кого втратили», – розповідає Лілія.
У підрозділі діють власні ритуали вшанування загиблих – військові пишуть листа родині, підписують прапор, зберігають пам’ять про кожного.
«Це допомагає прожити втрату і не замкнутися в собі. Ми всі люди, і навіть психологам потрібно іноді плакати разом із хлопцями», – каже вона.
Резолюція 1325 і Нацплан окремо виділяють психологічну допомогу військовим і їхнім сім’ям як елемент постконфліктного відновлення, передбачаючи підготовку фахівців та сталі протоколи підтримки.
Лілія має чотири вищі освіти, зокрема психологічну, і до війни викладала на кафедрі практичної психології. Саме фахова підготовка допомагає жінці ефективно працювати з військовими.
Психологічний стан та відновлення
Попри професійну підготовку, Лілія визнає: служба впливає на кожного, і навіть психологи потребують допомоги.
«Після тривалих відряджень я не думала, що травмована. Здавалося, що впораюся з будь-якою ситуацією. Але коли нас відправили на навчання, я зрозуміла, що теж маю психотравму – тоді багато плакала, поверталися спогади. Просто раніше не було часу це усвідомити», – розповідає вона.
У бригаді діє система взаємопідтримки між фахівцями – психологи можуть звернутися один до одного у складних випадках або під час емоційного виснаження. Такий формат передбачений і Національним планом дій із виконання Резолюції 1325: документ зобов’язує державні інституції впроваджувати механізми професійної підтримки для персоналу сектору безпеки, зокрема військових психологів.
«Ми організовували круглі столи для фахівців, залучали науковців, які показували прості методики роботи з військовими. Нам дали контакти колег, до яких можна звертатися, коли стає важко. Ми теж маємо стежити за собою, щоб не вигоріти», – пояснює Лілія.
Що треба знати про армію до служби у ній
Лілія вважає, що до армії не можна бути повністю готовою – це досвід, який важко уявити, доки не пройдеш його сам.
«Про військо часто судять або надто романтично, або надто песимістично. Насправді все інакше. Це постійна фізична й моральна робота. Встати о шостій, відбій – опівночі, щоденні марші, тренування. Тільки коли сам проживеш це, розумієш, що таке служба», – говорить вона.
Сама жінка про свій вибір не шкодує:
«Якби довелося знову робити вибір – я б його не змінила. Бо я тут поруч із хлопцями, допомагаю, і відчуваю, що роблю свій внесок у перемогу».
На її думку, суспільству потрібно частіше висловлювати вдячність захисникам.
«Це дуже підтримує. Навіть простий жест – рука на серці, кілька слів подяки, дитячий малюнок чи солодощі. Хлопці це зберігають, вішають у бліндажах, роздивляються, читають. І це додає сил», – ділиться Лілія.
Для жінок, які розмірковують про службу, вона радить спершу зважити свої сили й поспілкуватися з кимось, хто має досвід служби.
«Фізична підготовка також дуже важлива. Але навіть якщо вона не ідеальна, головне – бажання. В армії є безліч напрямків. І кожен з них важливий. Кожен на своєму місці робить внесок у спільну справу», – каже вона.
Жінки в майбутньому
Лілія переконана, що після перемоги роль жінок у Збройних силах лише зростатиме.
«Багато молодих дівчат хочуть залишитися служити. Але всі кажуть одне: якщо армія змінюватиметься, стане менше того “радянського” і буде рівність», – говорить вона.
В Україні такі зміни вже поступово закріплюються на державному рівні. Національний план дій із виконання Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» зобов’язує державні інституції щороку звітувати про прогрес і створювати рівні можливості для жінок у секторі безпеки та оборони.
Резолюція 1325 визначає: жінки мають бути повноцінними учасницями процесів безпеки – від прийняття рішень і служби у війську до відновлення після конфліктів. Саме завдяки впровадженню цих принципів українська армія стає сучаснішою, інклюзивною і сильнішою.
У матеріалі використані фото з особистого архіву Лілії Ричкіної.Матеріал створений у рамках комунікаційної кампанії «1325 зміцнює країну» за підтримки урядів Британії, Нідерландів та Канади і за сприяння Урядової уповноваженої з питань гендерної політики та Українського Жіночого Фонду.
