Мокрі долоні тримають портрети. Близько двохсот людей зібралося 14 лютого в Сумах біля фонтану «Садко». Рідні, близькі та небайдужі до долі безвісти зниклих та полонених вийшли на акцію, аби нагадати про тих, хто не досі повернувся додому.
На День святого Валентина учасники заходу принесли тематичні плакати та кульки у формі сердець. Ми зібрали кілька історій тих, хто чекає.
Вірю
Діана тримає прапор з портретом тата Сергія Чекуркова, який зник безвісти на Сумському напрямку 6 грудня 2024 року. Жінка розповідає, що він дуже любить Суми:
«У мого тата позивний «Суми». Він дуже це місто любить, хоч сам він народився в місті Ленкорань в Азербайджані. Він в усіх своїх соціальних мережах підписувався «Серьога Суми». І такий позивний собі взяв. Побратими над ним сміялися дуже, казали: «Серьога, а як ми будемо питати, де там щось лежить, а ти будеш казати: «в Сумах». Такий він, дуже веселий».
Востаннє донька розмовляла з батьком телефоном 24 листопада 2024 року.
«Він зателефонував зранку, і ми планували, що він приїде на День народження мого сина за пару днів. А потім він буквально через три години мені перетелефонував і сказав, що терміново має виїжджати. Сказав: «Не переживай, це буквально 4–7 днів, і ми повернемося». На жаль, ці дні тривають вже 14 місяців. І на даний час немає ніяких відомостей. Дуже важко щось дізнатися, нам акт розслідування не могли видати майже рік. Єдине, що відомо, — так це те, що побратимів, які були з татом на позиції, на жаль, поховали за результатами ДНК-експертизи. Нам залишається вірити та надіятися, що він живий».
Чекаю
Блакитно-чорне серце тримає у руках Лариса Коробко. Жінка власноруч звʼязала оберіг, який бере з собою на акції. Вона вже більше року чекає на чоловіка Олександра, який зник безвісти.
«Ці два кольори означають те, що наші рідні знаходяться між небом і землею. Я сьогодні не можу мати в руках червоне сердечко. Але я знаю, що я його чекаю, бо я його кохаю»
Лариса приїздить на акції в Суми з Недригайлова. Там жінка зареєструвала громадську організацію «Рідні безвісті зниклих та полонених Недригайловщини». У її рідному місті також проводять акції підтримки. За словами жінки, наразі в організації понад 40 родин військовослужбовців, які перебувають у полоні або зникли безвісти.
«Наступної суботи ми також проведемо акцію в Недригайлові. Ця біда, і наша біда, біда всієї України»
Наталія тримає плакат, де великими літерами написано «СИГНАЛЬ». Жінка розповідає, що прийшла на акцію, бо чекає на брата та чоловіка:
«Брат мій зник під Бахмутом майже 4 роки тому, а чоловік минулого року у березні біля Покровська»
Кохаю
Під мокрими парасолями стоять мати та донька. Дівчинка тримає дві червоні кульки у формі сердець з білим надписом «я чекаю, бо кохаю».
«Ми з донькою стоїмо за чоловіка, батька, — розповідає Ірина, — Він зник 30 березня 2024 року на Запорізькому напрямку, поблизу населеного пункту Вербове. Під час крайньої нашої розмови він сказав, що виходить на завдання на три дні»
Мати Романа Нагорного також доєдналась до акції. Її син зник безвісти в 2025 році поблизу населеного пункту Ямпіль на Донеччині. Жінка тримає прапор з портретом сина та повітряну кулю у формі серця з надписом: «Синку, вірю, чекаю, кохаю».
Під однією парасолею стоять Аліна та Віталіна. Дві подруги прийшли на акцію, аби нагадати про зниклого безвісти друга та коханого, який зник взимку 2024 року поблизу населеного пункту Кринки.
«Ми стоїмо тут за нашого любого друга, за коханого моєї подруги Віталіни. Він зник без звісти в Кринках два роки тому, взимку. Цей день став дуже важким для нас, переломним. І досі дуже сильно болить, тому що ми майже нічого не знаємо. Але ми все одно намагаємося вірити, намагаємося чекати. Ми дуже віримо, що він повернеться додому. Нам сниться, що він повертається. У нас просто немає іншого виходу, ніж сподіватися та вірити. Ми знаємо, що наш Владик десь там і скоро повернеться до нас»
Нагадаємо, нещодавно ми розповіли історію військового з Сум Олега Куща, який зник безвісти під час операції у Кринках.
