Ми продовжуємо цикл інтервʼю з сумʼянами різних професій, які діляться цікавинками та особливостями своєї роботи. Раніше ви вже могли прочитати про бібліотекарку та таксиста. Днями журналісти MISTOSUMY.com зустрілися з Дарією Кабаковою, щоб розповісти про професію хореографа.
Дарія – хореограф з 16-річним стажем у танцювальній сфері. Танцями дівчина займається з дитинства. За роки викладацької карʼєри Дарія встигла привести до перемоги у конкурсах багатьох своїх учнів. Що надихає, а що дратує хореографа та як у 23-річному віці героїня поєднує одразу дві роботи – дізнавайтеся у нашому інтервʼю.
За освітою наша героїня вчитель англійської та французької, але душею та дійсністю уся у танцях. Викладає Дарія у напрямі хіп-хопу, денсхолу та авторської хореографії (поєднання кількох стилів в один).
«Мама привела й це була любов з першого заняття»
- Дарія, коли Ви познайомилися з танцями? Як це відбувалося?
- Мені здається, це така ж історія, як у багатьох, що мами колись там привели й все, це була любов з першого заняття. Мені було 7 і я вперше пішла у танцювальну студію напрямку акробатичний рок-н-рол. Загалом заняття відвідувала 6 років, а потім, на жаль, пішла через неможливість поєднувати з навчанням. Усе тому, що це спортивний вид танцю, який потребував по 3 години на день, а сама зала знаходилася далеко. Після невеликої паузи тривалістю у рік, знайшла студію сучасних танців, де і познайомилася з хіп-хопом.
- Як почався Ваш шлях у танцювальній індустрії? І коли Ви зрозуміли, що хочете себе бачити хореографом?
- Відверто кажучи, з підліткового віку хотілося розвиватися саме у цій сфері, бо рідне місто (Лисичанськ) не давало такої можливості. Коли приїхала до Сум, то почала займатися у студії «Havin Funk», де якраз і почалося формуватися сприйняття танцювальної індустрії. Я захопилася тим, що бачила та чула у студії й пізніше взяла участь в освітній програмі Assistant level up від неї ж. У ході цієї програми викладачі розповідали історії виникнення різних стилів (які викладалися у студії), їх специфіку, давали нам творчі завдання. Тож ми мали можливість робити свої перші кроки у постановках та роботі з командами.
- Як ставилися батьки до Вашого вибору професії й чи це єдина робота у Вас? Адже багато хто зі старшого покоління вважає танці не роботою.
- Мій викладацький шлях почався у період навчання в університеті, тому для мене це була можливість розвиватися у тому, що мені було дуже цікаво та ще й заробляти якісь гроші, щоб не так сильно залежати від батьків. Стосовно того, чи підтримували вони, чи ні, скоріше так. Але це знаєте, вони підтримували мене завжди, але не вважали це основним видом діяльності у життя. Насправді на той момент я не дуже замислювалася, щодо планів на життя після навчання. На третьому курсі я все ж таки почала щось думати про це й у результаті під впливом життєвих обставин та вигорання, я почала розвиватися у новій сфері, де знаходжуся й досі.
Таким чином, наразі я маю основну роботу проєктного менеджера в ІТ компанії й додаткову у вигляді викладання в танцювальній студії «MUSE».
- Робота з людьми - це складно, а у Вас обидві сфери пов’язані напряму з ними. Як Ви справляєтеся з цим?
- Я люблю працювати з людьми, у мене непогано виходить. Оскільки дві мої роботи дуже різні за своїм контекстом, це дає мені можливість відволікатися та відпочивати.
До повернення у танці, на власних вихідних і в будні дні я думала тільки про задачі та складності на своїх проєктах і мала проблеми з самопочуттям, адже робота здебільшого сидяча. Танці допомагають мені розвантажувати мозок та підтримувати тонус тіла. Тому без них зараз просто неможливо.
«Робота хореографа не закінчується на тренуванні за розкладом»
- Наскільки мені відомо з Вашої сторінки Instagram, у Вас сталася в один період життя творча криза, коли Ви майже пішли з танців. Розкажіть нам трішки детальніше про це.
- Це сталося через втому, бо я не мала поняття відпустки: через проблеми з навчанням, велику відповідальність за групи. Я вела три групи різного віку, де треба було весь час розв'язувати якісь питання, готувати до змагань, виконуючи роль керівника, постановника, костюмера, звукооператора тощо. Окрім цього, були різні активності у самій студії, де треба було брати участь. Також почалися нескінчені хвороби на фоні психологічного стану, на лікування яких не вистачало коштів. Все це дуже сильно змусило замислитися над своїм майбутнім.
Якщо хтось думає, що якщо за розкладом у педагога кілька тренувань на тиждень по годині й це все, то ні, це не так. Окрім тренувань ми працюємо з батьками/учнями в чатах, іноді спілкуємося особисто, думаємо над концепціями номерів, готуємо музику, робимо концепти для відеозйомок та проводимо студійні активності. Це займає куди більше часу, аніж кілька годин на тиждень.
Наразі кожен педагог має розвивати себе ще і як бренд у соціальних мережах, щоб розширювати свою аудиторію, привертати увагу до своєї творчості та команд. Формування контенту та планів також забирає час.
Отже, робота педагога не закінчується на тренуванні за розкладом.
- І як же Вам вдалося «вийти» з кризи? Як довго «відновлювали» свої вміння?
- В «активну» фазу я повернулася протягом двох з половиною років. Мої вміння нікуди не ділися, бо я продовжувала жити у танцювальному інфопросторі: іноді відвідувала заняття та майстер-класи педагогів нашого міста, коли відчувала, що мені відгукується. До того ж ставила свої хореографії та вчила хореографії закордонних танцівників по відео.
Коли моя добра знайома, Анна Ревенко, відкрила свою студію, я зловила себе на думці, що засумувала за танцювальною залою. Після відкриття я вирішила орендувати залу для самостійного тренування, щоб остаточно вирішити, наскільки я готова повернутися і наскільки я відчуваю музику та рухи. Тренування дали мені поштовх, тож я повернулася.
- Отож зараз Ви хореограф у сумській студії, а до цього неодноразово були на майстер-класах та в інших тренерів. Розкажіть Ваше враження від розвитку танцювальної індустрії у Сумах за останні роки. Чи змінилося щось суттєво?
- У місті зʼявляються нові обличчя, нові студії і я особисто дуже тішуся цьому. Однак не всі займаються своїм розвитком, і за деякими залишається відчуття «конкурентності» – у місті не всі розуміють, що важливо створювати танцювальне комʼюніті, відвідувати класи один одного задля розвитку. Дуже складна ситуація буває з відвідуванням майстер-класів приїжджих презентерів. Не всі викладачі бачать сенс доносити інформацію стосовно класів до своїх учнів і самі не приходять (тут хочу підкреслити, що хіп-хоп ком'юніті міста це частково стосується).
- Чи змінився попит на танці у порівнянні з довоєнним періодом і зараз?
- Мені складно сказати, адже до війни я викладала з 2019 до літа 2021 і працювала здебільшого з командами, а наразі веду групи відкритого типу. Мені здається не дуже змінився, можливо змінилося ставлення. Танці зачасту допомагають розвантажувати мозок і відволікатися від новин.
«Тож це може бути як менше мінімальної заробітної плати, так і більше»
- Скільки заробляє хореограф?
- Заробітна плата залежить від кількості людей у групі. Також, оскільки педагог викладає від студії, то він отримує лише певний відсоток від вартості, бо ви, як клієнт, сплачуєте не лише за послугу, а й за комфортні умови вашого перебування протягом певного часу в приміщенні. Тож це може бути як менше мінімальної заробітної плати, так і більше.
- Як Ви обираєте пісні для своїх хореографій? Чи є якісь особливі характеристики, чи методи натхнення?
- Методики немає. Достатньо жити в цьому інфопросторі: бути підписаним на хореографів, ходити на класи, дивитися відео на YouTube, слухати музику. Я користуюся Spotify, де можу знаходити підбірки на основі моїх вподобань, де й знаходжу цікаві треки. Зазвичай я просто обираю трек, який здається цікавим; прослуховую його, імпровізую; ловлю слова, на які можна зробити акцент рухом. Основне – зловити відчуття треку, а рухи самі вже підуть.
- У Вас є дві групи: початкова та середня. Скажіть, за якими характеристиками Ви їх розподіляєте?
- Початківці – люди, які не займалися танцями й хотіли б почати свій шлях. У цій групі ми працюємо над базою і вчимо хореографії, які спираються на базу. А середня, у свою чергу, – творча група, де займаються люди з будь-яким танцювальним досвідом. Ця група розрахована на мій творчий потік і те, що не можна підпорядкувати під якийсь конкретний стиль.
У самих групах не має значної різниці у рівнях, може відрізнятися лише швидкість сприйняття інформації та можливості сприймати саму лексику. Якщо я бачу, що хтось в початковій групі виділяється (швидко вчить, легко сприймає складну інформацію) – я перевожу їх у середню групу. Якщо хтось нудьгує на початковій групі, то завжди є можливість прийти й спробувати себе в середній.
- Є якась цікава історія, якою б Ви хотіли з нами поділитися?
- Коли проводила свій перший майстер-клас у житті, від хвилювання на самому заході забула половину хореографії. Довелося вигадувати нові рухи в моменті. І знаєте, вийшло досить непогано (посміхається – ред.)
Ще була історія, коли я просто майже загубилася у нашій столиці. Проходили майстер-класи у Києві і я вирішили поїхати на них. Пам’ятаю, що вийшла завчасно з житла, щоб дістатися до студії вчасно й не поспішаючи. І уявіть собі, я двічі поїхала не у той бік на трамваї! Моєму настрою тоді нічого не могло зашкодити, того я зібралася силами й доїхала до зали все ж таки. Запізнилася на перший майстер-клас на пів години, але змогла все вивчити за решту часу.
«Є багато танцівників, які не знаючи основи про стиль, починають викладати його»
- Чи зустрічались Вам якісь виклики, як хореографу? Як змогли їх подолати?
- Нещодавно вперше «привезла» у Суми хореографа з іншого міста. Це був виклик особисто для мене, адже я ніколи до цього не вела перемовини з людьми у цьому ключі й не пропрацьовувала план та графік усього, що треба.
Це виявилося набагато складніше, аніж я уявляла. Кілька днів перемовин, робота з побажаннями хореографа, транспортний план, робота з особистими потребами (харчування, відпочинок), складання таймінгу класів, складання афіш, тексту; заохочення людей. У день майстер-класу бути на звʼязку з хореографом з самого початку шляху з міста проживання до Сум; супровід у Сумах, слідкування за графіками тощо.
Однак завдяки менеджерським вмінням вдалося вирішити усі критичні питання з транспортом та скласти чіткий план дій на день.
- Чи є у Вас своя філософія або особливі підходи до викладання танцю?
- Основне – давати людям правильну інформацію та викладати те, у чому ти знаєшся теоретично, а не тільки практично. Є багато танцівників, які не знаючи основи про стиль, починають викладати його. Часто буває так, що люди викладають якийсь стиль, але у їхніх хореографіях важко той стиль побачити. Я за «трушність» (правдивість – ред.), якщо беретеся за конкретний стиль.
- Що дратує хореографа?
- Перше, про що хотіла б згадати, це ціни. Буває, що люди жаліються на підняття цін абонементів або на вартість індивідуальних. Ми усі якось забуваємо про те, що педагог вкладає у себе гроші для розвитку, дає цінну інформацію на тренуваннях іншим, веде багато активностей для розвитку груп або ж приділяє персональну увагу людині, розвиваючи її. Дуже шкода, що люди інколи не розуміють цю цінність та вважають ціни завищеними. Друге, коли учні перебивають на заняттях. Це прояв неповаги до педагога та його слів у цілому.
Третє, коли учні не підтримують людей на заняттях та на майстер-класах. Це дуже важливо робити, адже вам це нічого не коштує, а людину мотивує, тож, чому ні? Четверте, коли на заняття приходять тільки заради гарних відео, а не для задоволення та розвитку (не в моїх групах, але таке є). П’яте, коли інші педагоги «плагіатять» хореографії (у мене особисто такого не було, але знаю такі випадки від колег).
- Як Ви бачите майбутнє танцювальної індустрії у Сумах? Як гадаєте, що зміниться, а що ні?
- Воно може бути досить крутим, якщо деякі танцювальні школи міста відкриються до обміну інформації та творчості, будуть відвідувати майстер-класи хоча б не наших викладачів міста, а тих, кого привозять. Також, якщо педагоги будуть підвищувати свою кваліфікацію відвідуванням майстер-класів, інтенсивів і створювати комʼюніті. Круто б було робити колаборації.
- Чи плануєте у майбутньому створити власну студію?
- Ні. Для мене викладання – це можливість створювати своє, ділитися цим, розвантажуючись від основної роботи. Поки я можу це робити фізично, мені цікаво вести дві групи відкритого типу без додаткових активностей. Для відкриття студії потрібно бачити себе повністю у цій індустрії й бути відданим цьому 24/7. Я до цього не готова і не маю такої мети в житті.
- Що б Ви порадили початківцям, які хочуть працювати у сфері хореографії та танцю?
- Відвідувати майстер-класи, інтенсиви; вивчати історію стилів, теорію; слідкувати за топ-педагогами України та закордоном, напрацьовувати надивленість; фільтрувати потік інформації, яку отримуєте (не вся вона якісна, це стосується і викладання).
