Частина сум’ян вважають, що з початку повномасштабної війни їх діти постійно переживають психологічну травму: вони зростають під звуки сирен та вибухів, замість безтурботної радості їх часто супроводжують почуття страху, паніки, агресії та несправедливості.
Про це свідчить опитування та черга сум’ян на отримання статусу Дитина війни, яка вже склалася на кілька років вперед.
Загальноукраїнські дослідження 2023 року нас заспокоюють: 73% матерів оцінюють психічне здоров’я своїх дітей як дуже добре або добре.
Проте в нашій прикордонній області є свої особливості, і свій унікальний досвід, які визначають психологічний стан і дітей, і дорослих.
Що переживають наші діти під час війни і як допомогти їм зараз, журналісти MISTOSUMY.com спитали у Олени Осюхіної, психологині вищої категорії, психологині-психотерапевтки напрямку Позитивна психотерапія Сумського Палацу дітей та юнацтва.
Діти подорослішали
Війна – це колективна травма, і вона впливає на всі рівні стосунків. За 2,5 роки ми, дорослі, постаріли на 10 років. Час пришвидшився і діти теж піддалися його впливу. Стосунки між дітьми та батьками стали іншими: діти мають більше права висловлювати свої бажання, а батьки дозволяють собі до них прислухатися, зник категоричний тон, коли батьки наказували дитині: “Маєш сидіти, слухати й мовчати!”
Діти дуже сильно емоційно подорослішали! На консультаціях, коли приходять діти з мамою чи бабусею, в діалозі поколінь вони можуть грати зовсім іншу роль – не дитини, а дорослої людини - роль батька, старшого брата чи сестри. Я ніколи раніше не спостерігала, щоб діти так піклувалися про старших жінок: “Тобі водички принести, ти не змерзла, мамо?”.
Що відчувають зараз діти
Останні 1,5 місяця стало більше звернень зі станом страху і гострих переживань. Особливо, якщо діти бачили шахеди й близько чули вибухи. В окремих випадках доводиться перенаправляти до невропатологів, лікарів вузькоспрямованої спеціалізації й навіть психіатрів, щоб позбавити нервових станів дитину, наприклад, тіків, кліпання очима, шморгання.
Батьки іноді самостійно ставлять дітям діагнози, коли у дитини крик, істерика, заціпеніння, але це може бути проявом реакції на стрес, і з цим треба розбиратися. ПТСР зустрічається лише у 15% тих хто пережив травматичний досвід. Розлад – це діагноз який встановлює спеціаліст.
Підлітки стали частіше виливати агресію назовні. Агресія – це одна з трьох реакцій на стрес - бий, біжи, замри - типові реакції підлітка, і коли назовні – це краще ніж внутрішня аутоагресія. Раніше в нашій культурі існувало більше заборон на прояв емоцій, але зараз краще емоції проявляти, проговорювати. І говорити з підлітками, пояснювати: що вони можуть змінити, і на що вплинути не можуть.
Звісно, булінг теж нікуди не дівся, основним місцем його прояву залишилася школа.
В усі часи підлітки впевнені, що вони дорослі й все вміють, тому батькам потрібно це розуміти. Зараз діти отримали багато нового досвіду і це дає їм право саме так оцінювати свої сили. Проте, батьки мають завжди залишатися для дитини опорою, пояснювати та підтримувати.
Сум’янки - супермами
Мені подобається чиєсь порівняння: “кожна мама зараз - супермама”. На мам-сум’янок лягло дуже багато проблем, особливо на початку війни, коли вони вивозили дітей, шукали де жити та що їсти.
Жінок треба берегти, саме вони забезпечують майбутнє країни, бо мама - берегиня роду. А ще, мама - опора, всесвіт для дитини. Я бачу як діти, особливо маленькі, віддзеркалюють стан своєї мами: її страхи й переживання, в таких випадках ми спочатку працюємо з мамою, а вже потім з дитиною.
Цінності вже змінилися
Ми живемо в дуже цікавий час: цінності вже змінилися і будуть змінюватися далі, зокрема, родинні цінності. На початку війни було багато шлюбів, потім розлучень. Стало більше людей, які надають перевагу вільним стосункам. Хоча, звісно, такі тенденції були й раніше, та зараз знов повторюються. Нема вже такої категоричності між чоловіком і жінкою: “так має бути!”
А як зараз вміють захищати свої кордони діти, особливо підлітки! Цей феномен, впевнена, ще будуть вивчати. Звісно, традиції та цінності мають бути й вони залишаться, але переосмислюються в кожній родині й в кожній голові.
Чи звертаються сум’яни до психолога
Останні роки – багато. Дівчата, вихованці Палацу дітей та юнацтва вже з 12 років самі заходять, питають: “можна з вами поговорити?” Ставлення до психолога і психологічної допомоги змінилося, можна сказати так: формується певна культура, розуміння, що психолог потрібен для покращення якості життя. Зараз є багато просвітницьких тренінгів, громадських організацій, які безплатно дають гарні знання, багато людей отримали доступ до якісних психологічних консультацій.
Чи звертаються за допомогою батьки з-за кордону
Був великий потік звернень у квітні-травні 22 року, а далі пауза на півтора року. Потім почали звертатися родини, які повернулися додому, через те що дитина психологічно не могла залишатися на чужині. Виявилось, дітям важко адаптуватися не лише до життя в інших країнах, але й до свого колишнього життя.
У дитини, яка дуже хоче додому, існує ілюзія, що вона повернеться туди де була, а в реальності може бути багато змін: друзі виїхали, клас змінився, програму треба наздоганяти.
Чому батькам повертатися легше? Бо вони самі зробили такий вибір, і впродовж життя неодноразово проходять через ситуації, які вчать адаптації. Проте й серед них є родини, які знов вертаються за кордон, тому що не змогли подолати тривожність.
Психологічна освіта для батьків
Якщо батьки психологічно почуваються добре, йти до психолога, вважаю, зайвим. Батьки мають вивчати теми, які дійсно їх цікавлять. Групи по інтересах можна знайти навіть в соцмережах. Можна відвідати безплатні лекції, тренінги та психолога в громадських та благодійних організаціях.
Але тим, хто самостійно аналізує інформацію з різних джерел, треба мати критичне мислення.
Зараз є гарна програма для психологічної самоосвіти і самодопомоги “ Ти як?”
Хай питання “Ти як?” буде порадою нашим читачам. Ми не маємо права торкатися того, що нам не дозволяють.
В ситуації, коли по очах ви зрозумієте, що людина потребує допомоги, просто спитайте: Ти як?
Анна Крамар для MISTOSUMY.com
