Квіти, кущі та фруктові дерева — перше, що бачиш, коли заходиш на територію Сумського багатопрофільного навчально-реабілітаційного центру №1 Cумської міської ради.
«Ці герані ми спочатку збирали, а потім висаджували. Взагалі більшість території озеленюємо всі разом — працівники, наші вихованці й батьки. Усі дивуються, наскільки в нас зелено. Є навіть куточок із фіалками, які вдома не квітли, а тут розцвіли. Така тут аура», — ділиться директорка закладу Ірина Куриленко.
У цьому центрі навчаються діти з особливими освітніми потребами. Вони не лише здобувають освіту та проходять реабілітацію, а й знаходять простір, де можна не боятися бути собою.
Кожна дитина має свою траєкторію розвитку, і ми орієнтуємося на її сильні сторони. Центр охоплює дошкільну та початкову ланку. Зараз тут навчається 70 дітей віком від 2,5 до 8 років.
У кожній із 9 дошкільних та 2 класах початкової школи створене середовище, яке пристосоване для потреб дітей. Тут працює команда вихователів, вчителів-дефектологів, вчителів-логопедів, психолог, соціальний педагог, лікарі, масажисти, інструктори ЛФК. На початку року команда фахівців проводять моніторинг рівня розвитку дитини та складають для кожної індивідуальний план.
«Змінилася парадигма сучасного здобувача освіти. Засвоїти знання — більше не головна мета, важливіше користуватися ними та створювати щось нове. Жодне захворювання не віднімає в людини творчих здібностей, кожен може згенерувати нове, індивідуальне. Тож є те, що варто створювати разом усім дітям, спиратися на сильні сторони кожного з них. Що вміє дитина з особливими освітніми потребами? Що їй добре вдається? Кожна дитина має свою траєкторію розвитку, і ми орієнтуємося на її сильні сторони. Використовуємо різні методи, технології, команда спеціалістів розробляє індивідуальні плани, який поєднуватиме і навчання, і реабілітацію, і соціальну адаптацію», — говорить директорка центру.
З кожним роком підхід до виховання, реабілітації та освітнього процесу змінюється, адже змінюється й динаміка розвитку кожної дитини. Разом із цим з'являються й нові виклики для фахівців. До центру приходять діти з різними нозологіями(медичними діагнозами або типами порушень розвитку – ред.), і багато з них мають досвід життя в умовах війни. Це вимагає від педагогів ще більшої гнучкості, нових знань і методик, аби підтримати кожну дитину.
На порозі спеціального закладу – з якими барʼєрами стикаються батьки
47 вихованців із 70 здобувачів освіти Сумського багатопрофільного навчально-реабілітаційного центру №1 Сумської міської ради мають підтверджену інвалідність. За словами директорки центру, деяким батькам дітей з особливими освітніми потребами психологічно важко прийняти статус дитини з інвалідністю:
«Деякі батьки тільки у шість років починають оформлювати статус дитини з інвалідністю, хоча зробити це за медичними показниками простіше до шести. У таких ситуаціях ми насамперед намагаємось допомогти батькам прийняти факт, що їхня дитина має особливі освітні потреби. Важливо, щоб вони усвідомлено вирішили, до яких спеціалістів звертатись і який заклад обрати. І найголовніше – відповіли собі на запитання: чому саме ці спеціалісти і саме цей заклад? Бо відповідь має бути проста – тому що дитині тут буде краще. Потреби дитини мають бути на першому місці»
Психологічний бар’єр, з яким стикаються батьки дітей з особливими освітніми потребами – один із найскладніших, за словами Ірини.
«У багатьох батьків є внутрішнє несприйняття, – пояснює директорка центру, – за моїми спостереженнями, близько 80% родин на перших етапах не готові прийняти, що у дитини можуть бути особливі освітні потреби. Вони часто розгублені, не знають, що робити далі. А ще існує упередження, що спеціальний заклад ніби “ставить відбиток” у подальшій освіті дитини. Це не так. Навпаки, як тільки батьки приймають ситуацію, ми стаємо партнерами, і далі працюємо разом»
Для того, щоб допомогти родинам, у центрі діє консультативний пункт. Тут батьки отримують консультацію щодо розвитку дитини відповідно до віку. Мають можливість поговорити зі спеціалістами, побачити, як виглядає освітня, корекційно-реабілітаційна робота центру. Часто, за словами фахівців, уже після кількох занять з логопедом, дефектологом чи психологом родина бачить результат та ухвалює рішення про вибір закладу для подальшого навчання.
«Коли родина стикається з викликами вперше, коли немає знайомих, які пройшли той самий шлях – це лякає, – продовжує директорка, – але як тільки батьки потрапляють у спільноту фахівців та однодумців, де їх розуміють, де є інші родини з таким же досвідом – їм легше. Вони спілкуються, радяться, підтримують одне одного. І тоді змінюється усе: і настрій, і впевненість, і сам підхід до виховання»
Простір та оточення мають значення
«Ми помічаємо, як змінюються діти, коли потрапляють у цей простір, – кажуть працівники центру, – а ще більше, як змінюються батьки. Бо коли дитина повертається додому усміхнена, коли з радістю біжить у садочок – це говорить більше за будь-які слова».
У центрі простір організований так, аби дитині було зручно, зрозуміло і безпечно. У кожній групі є зони для навчання, гри, відпочинку. Дитина може зробити перерву, коли відчуває перевтому, і повернутися до занять у своєму темпі. Це дозволяє уникати перевантаження і тривожних реакцій.
Деякі діти користуються спеціальними кріслами-коконами, які допомагають їм відчути себе у безпеці. За словами фахівців, це особливо важливо для дітей із розладами аутистичного спектра. Є також зони релаксації, куди дитина може піти, якщо втомилась або потребує тиші.
У кожній групі є візуальні покажчики. Для немовленнєвих дітей зображення — це вже не просто наочність, а спосіб побудувати діалог.
«За аутизму, навіть якщо дитина розмовляє, для неї важлива опора на зорове сприйняття, бо так інформація сприймається значно краще. Тож у приміщенні навіть роблять вивіски з малюнками, які пояснюють призначення кімнат: клас, туалет, їдальня, музична зала тощо», - пояснює директорка закладу.
Також діти щодня орієнтуються за візуальним розкладом дня. На картках із малюнками зображено кожну подію: сон, їжа, гра, прогулянка. Дитина бачить, що вже відбулося, що відбувається зараз і що буде далі. Такий підхід знижує тривожність і допомагає краще адаптуватися та комунікувати з оточуючими.
«Для дитини з розладами аутистичного спектра – це не просто комфорт. Це основа стабільного психоемоційного стану», – пояснюють у центрі.
Фахівці також використовують систему PECS, яка дозволяє дітям і дорослим з особливими потребами виражати свої думки та бажання через візуальні зображення, а саме картки. Вона була розроблена для тих, хто має труднощі в мовленнєвому розвитку, зокрема для дітей з аутизмом. PECS сприяє розвитку комунікаційних навичок і допомагає створити міцну основу для соціальної взаємодії.
«Використання карток PECS дозволяє дітям, які не можуть говорити або мають обмежене мовлення, висловлювати свої бажання, потреби та емоції. Це важливий інструмент для покращення їх соціалізації та розвитку, даючи можливість спілкуватися без використання вербальної мови. Завдяки такій системі, діти та дорослі з особливими потребами отримують доступ до нових можливостей для комунікації, що робить їхнє життя більш якісним та інтегрованим у суспільство. Іноді агресія дитини – це крик про те, що її не розуміють. Альтернативна комунікація дає дитині спосіб висловитися», – кажуть педагоги.
У спальнях є спеціальні ліжка з індивідуальним розташуванням для дітей з порушенням опорно-рухового апарату.
Оточення однолітків впливає на розвиток дитини. Вихованці центру вчаться чекати, просити про допомогу, домовлятися, поступатися, бути поруч та взаємодіяти одне з одним.
«У нашому середовищі немає потреби доводити, що ти такий, як усі. Тут кожен – у своєму темпі, зі своїми потребами. І кожного приймають. Діти наші спілкуються між собою і у дорослому житті. Тут вони знаходять справжніх друзів. Розумієте, для дитини важливо мати оточення, у якому їй буде комфортно та цікаво і, звісно, іншим дітям має бути цікаво. На жаль, у нас в суспільстві ще є бар'єр, коли нормотиповим дітям не завжди цікаво спілкуватися, бо дитина з особливими освітніми потребами може за ними не встигати або не розуміти принцип тієї чи іншої гри. Вона може не вміти виразити свої думки та емоції і залишитися на самоті», – кажуть у центрі.
«Чим раніше, тим краще»
У грудні 2025-го Сумський навчально-реабілітаційний центр відзначатиме 60-ту річницю з дня заснування. За цей час змінилися медотики, підхід до виховання, реабілітації та освітнього процесу для дітей з особливими освітніми потребами. Як зазначає директорка закладу, за останні 20 років помітно змінився і портрет дитини, яка приходить у центр: сьогодні це діти зі складними порушеннями розвитку.
У закладі працює команда, що пройшла навчання за програмою надання послуги раннього втручання. Цей підхід дає змогу надати комплексну підтримку сімʼям з дітьми від народження до 3-х років, які мають порушення розвитку, або знаходяться в зоні ризику.
«Метою послуги раннього втручання є покращити розвиток дитини, підвищити якість життя усієї родини та сприяти соціальній інклюзії дитини. Ми завжди кажемо: чим раніше, тим краще. Це не просто фраза, а висновок із досвіду, - розповідає директорка Ірина Куриленко, - ми працюємо за моделлю раннього втручання, яка дозволяє знизити ризики інвалідизації. Працюємо не лише з дитиною, а й з її батьками - разом формуємо індивідуальну траєкторію розвитку, шукаємо ті самі "червоні прапорці", які ще можна скоригувати».
Команда центру брала участь у відборі на програму раннього втручання, яку в Україні реалізує міжнародна організація UNICEF. Із 59 команд до фіналу дійшли лише 20. У «двадцятку» ввійшла і команда сумського реабілітаційного центру.
Працювати з дитиною можна вже з перших місяців життя - модель охоплює вік від 0 до 4 років. Іноді достатньо пів року, щоб досягти суттєвого покращення.
«Усвідомити, що дитина може мати інвалідність - це завжди шок. Особливо, коли навколо немає знайомих, які не мають такого досвіду. Але якщо вчасно звернутись, не закриватись - можна пройти цей шлях з підтримкою і допомогти своїй дитині. Адже на ранніх етапах втручання спеціалістів – корегувати простіше. Побачити перші сигнали, спільно з батьками вибудувати маршрут, зменшити ризики й підтримати розвиток дитини відповідно до її потреб», - каже директорка.
Виклики війни
Повномасштабне вторгнення вплинуло на роботу центру. Частина родин була змушена виїхати: з 16 евакуйованих на початку війни сімей наразі повернулися лише три. Деякі фахівці також переїхали за кордон, або в інші регіони України. Утім, кадровий склад у центрі збережено, нині відкрита лише одна вакансія музичного керівника.
«Ми бачили, як у перші місяці діти плакали, не розуміли, що відбувається. Ми допомагали їм адаптуватися. Вони брали до укриття улюблені іграшки, знайомі речі. З часом реакції змінилися, але психологічна напруга залишається», - говорить директорка.
Викликів побільшало і в роботі з родинами. За словами Тетяни Ковальчук, практичної психологині центру, до закладу звертаються батьки з тривожністю, запитами про поведінку дитини під час повітряних тривог, про реакції на звуки або зміни в розпорядку дня. Найчастіше ці питання звучать від родин, які вимушено переїхали або пережили складні події:
«Наші діти мають різні особливості, і кожна дитина по-своєму реагує на стрес. Комусь достатньо змінити звичний розклад, щоб почати нервувати, хтось на звук може реагувати агресією або плачем. Ми працюємо з цим поступово, в індивідуальному темпі кожного»
У навчально-реабілітаційному центрі організовують зустрічі з психологом і соціальним педагогом для батьків, створюють простір для підтримки та обміну досвідом:
«Часто запланована розмова на півтори години триває вдвічі довше - батькам потрібно виговоритися, почути інших, побути серед людей, які розуміють», - розповідає директорка закладу.
Реабілітація та методики
Через війну фахівцям доводиться шукати нові підходи, гнучко реагувати на виклики та постійно оновлювати знання, щоб підтримати кожну дитину. Тож фахівці центру регулярно підвищують свою кваліфікацію.
У закладі багато уваги приділяють роботі із сенсорною інтеграцією. Це методика, яка допомагає дітям краще сприймати себе, своє тіло та зовнішній світ. За словами Катерини Мазної, вчительки-логопеда центру, від того, як дитина відчуває себе у просторі залежить і розвиток мовлення, і здатність до навчання, і загальний психоемоційний стан:
«Весь наш подальший розвиток базується на сприйнятті власного тіла. Якщо дитина не відчуває меж свого тіла або відчуває їх надто гостро, їй складно зосередитися, навчатися, спілкуватися. Тому ми визначаємо, в яких сенсорних зонах у дитини - гіперчутливість або гіпочутливість, і коригуємо це через вправи, гру, фізичну активність».
У центрі облаштована спеціальна сенсорна кімната, в якій працюють з усіма рівнями сприймання. Тут використовують балансири, напівсфери, батут, сенсорну колбу з підсвіткою, дзеркальну кулю, м’яке світло - залежно від потреб дитини. Якщо потрібно зменшити зорове навантаження - використовують нейтральні кольори, приглушене світло. Якщо, навпаки, стимулювати - додають яскраві візуальні подразники.
Програма сенсорної інтеграції для кожної дитини - індивідуальна. Вона базується на оцінці рівня чутливості і регулярно оновлюється. Але головне, що ця робота не закінчується за дверима закладу.
«Ми не просто займаємось із дітьми тут - ми навчаємо батьків. Проводимо майстер-класи, розповідаємо, що робимо на заняттях, і як це підтримувати вдома, на майданчику, у щоденному житті. Даємо модулі поступово: один пояснили - батьки пробують, потім наступний. І вже на певному етапі батьки самі розповідають, що спрацювало, а що ні», - зазначають фахівці.
Більшість обладнання для сенсорної кімнати заклад отримав за підтримки UNICEF.
Це не єдиний приклад підтримки міжнародних організацій у впроваджені сучасних методик. Цього року в навчально-реабілітаційному центрі зʼявилася кімната з гідрованною, яку відкрили завдяки проєкту Save the Children.
«Це було в грудні. Нам сказали: є можливість, але треба швидко зробити візуалізацію. У нас було три дні. Допоміг Дмитро Наталуха (голова ГО «Добро перемає», ред.) - підключив архітектора, дизайнера, усе оформили й встигли подати», - згадує директорка центру.
Гідрованна використовується в реабілітації: вона забезпечує мікромасаж тканин, знімає напруження, сприяє розслабленню. Вода циркулює під регульованим тиском, що дозволяє налаштувати процедуру під кожну дитину.
«Вона і розслабляє, і впливає на глибокі тканини. Це як м’який масаж, але з гідротерапевтичним ефектом», - пояснює Галина Сергієнко, медична сестра з масажу та фізіотерапії.
У реабілітаційному відділенні по сусідству з новою кімнатою працюють також масажисти та інструктори з лікувальної фізкультури. Тут діти проходять фізичну реабілітацію за індивідуальними програмами, з урахуванням рекомендацій лікаря та особливостей кожної дитини.
Інклюзивна освіта в Сумах – куди йдуть випускники закладу
Після випуску з центру батьки можуть обирати для дитини один із кількох варіантів навчання, які доступні у Сумах. У місті працює спеціальна школа Сумської міської ради, а також загальноосвітні заклади, які мають інклюзивні класи. За словами Ірини Куриленко, багато випускників продовжують навчання в Сумському навчально-виховному комплексі №16 ім. Олексія Братушки. Це загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів із дошкільним підрозділом. Заклад розташований поруч із центром та має досвід роботи з дітьми з особливими освітніми порушеннями, необхідну матеріально-технічну базу та підготовлений колектив.
Загалом, подальший маршрут дитини визначається індивідуально, залежно від її особливостей, висновків фахівців та рішення родини.
«Після оцінки розвитку дитини Інклюзивно-ресурсним центром, відповідно до статті 55 Закону України “Про освіту”, місце, форму і методи навчання дитини обирають батьки. Інклюзивна форма навчання організовується за місцем проживання. Якщо батьки хочуть, щоб дитина навчалась у певному закладі, вони подають заяву та висновок інклюзивно-ресурсного центру. Далі вже директор школи діє за встановленим алгоритмом», - пояснює директорка.
Вибір завжди залишається за родиною, і, як зазначає керівниця, він має ґрунтуватися насамперед на тому, де дитині буде комфортно й безпечно:
«Я завжди кажу батькам: давайте думати не про себе, а про дитину. Де їй буде краще - там і має бути її місце»
Директорка зазначає, що сьогодні в місті вже є приклади шкіл, які розвивають інклюзивне середовище: мають ресурсні кімнати, працюють корекційні педагоги, фахівці з ЛФК, педагоги проходять тематичні курси.
За її словами, педагоги сьогодні обов’язково проходять навчання з інклюзивної освіти під час підвищення кваліфікації, також є доступ до вибіркових тематичних курсів. Але те, як ці знання застосовуються на практиці вже залежить від самої людини:
«Є багато вебінарів, тренінгів, як очних, так і дистанційних. Але як педагоги використовують набуті знання - це вже індивідуально. Хтось справді цікавиться і заглиблюється, а хтось шукає відповіді в процесі роботи».
Ірина додає, що якість освітнього середовища в різних школах може відрізнятися, адже багато залежить від досвіду команд, кількості учнів, готовності до змін. У деяких випадках педагогам доводиться вчитись у процесі, і саме тому важливо мати підтримку фахівців, які тривалий час працюють у сфері спеціальної освіти.
«Є вихованці, які вже давно дорослі — багатьом із них сьогодні по 30 років. Вони закінчували загальноосвітні заклади, після 9 або 11 класів вступали до училищ, коледжів чи вишів. Ставали кухарями, перекладачами, дизайнерами — у кожного свій шлях. Я завжди раджу батькам орієнтуватися на дитину: що їй ближче, де їй буде зручно навчатися та розвиватися»
Крізь роки вихованці Сумського багатопрофільного навчально-реабілітаційного центру №1 Сумської міської ради згадують заклад з теплом:
«Після випуску про нас не забувають. Є вихованці, які і досі телефонують крізь роки. Минає 10-20 років, а вони звонять передають привіт вихователям та спеціалістам. Пам'ятають про нас»
Соціальна адаптація дітей з особливими освітніми потребами — це процес, у якому важлива участь усіх: і вчителів, і батьків, і самої дитини. Коли дитина почувається прийнятою в колективі, це допомагає не лише її розвитку, а й навчає інших дітей і дорослих толерантності, співпраці та взаємній підтримці. Кожна дитина має право бути частиною спільноти і мати можливість розкривати свої здібності.
У матеріалі використані авторські та архівні фото Сумського багатопрофільного навчально-реабілітаційного центру №1 Cумської міської ради
Ця публікація була підготовлена в рамках проекту «Посилення стійкості медіав Україні», який реалізується Фондом Ірондель (Швейцарія) та IRMI,Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом«Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключнопоглядами авторів і не обов'язково відображають позицію ФОНДУ ІРОНДЕЛЬабо IRMI.
