У Сумах провели українські вечорниці, присвячені весільним традиціям Слобожанщини. Захід відбувся в Агенції промоції «Суми».
Про те, як укладали шлюби понад сто років тому, розповіли фахівчині агенції Ольга Вовк та Анастасія Волкова, які досліджують традиційну культуру регіону.
За словами Ольги Вовк, весільний період на Слобожанщині мав чіткі часові межі.
«Весільний сезон починався від Покрови – 1 жовтня – і тривав до Масляної, останнього тижня перед Великим постом. Тому в лютому наші пращури ще святкували весілля», – пояснює вона.
Це і стало приводом провести вечорниці в лютому.
У XVIII–XX століттях на Слобожанщині шлюб укладали рано. Дівчата і хлопці могли одружуватися з 16 років. Якщо дівчина не виходила заміж до 20 років, у тогочасних уявленнях це вже вважалося пізнім шлюбом. А якщо хлопець довго засиджувався в парубках, то його батьки разом сідали за стіл і заводили з ним серйозну розмову.
У давнину дівчата та хлопці на Слобожанщині влаштовували яскраві вуличні гуляння, на яких хлопці залицялися до дівчат.
Також традиційними на теренах нинішньої Сумської області були вечорниці, де збиралися незаміжні дівчата та парубки.
«У XVIII–XX століттях вечорниці зазвичай організовували восени – у хаті вдови або поважної старшої жінки, – розповідає фахівчиня Агенції промоції “Суми” Анастасія Волкова. – Під її наглядом дівчата і хлопці знайомилися та спілкувалися. Дівчата вишивали рушники й сорочки, а хлопці відповідали за розважальну частину вечорниць. Якщо мали гроші, запрошували музик, які приїздили і грали на інструментах. Також на Слобожанщині траплялися випадки, коли хлопці з сусідніх сіл за "могорич" домовлялися і приходили знайомитися з дівчатами іншого села».
Після вечорниць хлопці проводжали дівчат додому. Щоб показати серйозні наміри, могли дарувати сережки або хустки. Такі знаки уваги враховували і батьки дівчини, адже матеріальний стан майбутнього чоловіка мав значення.
Водночас остаточне рішення часто залежало від згоди батьків. Якщо вони підтримували вибір доньки, дозволяли засилати сватів. Проте траплялися і шлюби без батьківського схвалення.
«На Слобожанщині сватання проводили ввечері. Вважалося, що якщо хлопець отримає гарбуза, то в темряві зможе приховати відмову», – говорить Ольга Вовк.
На сватання зазвичай йшли з двома старостами – говіркими парубками, які знали весільні звичаї. Під час застілля родини домовлялися про деталі майбутнього весілля.
Обов’язковими весільними атрибутами були коровай, хліб-сіль, рушники, народний одяг, віночки та свічки. Весільні рушники дівчата вишивали за кілька років до шлюбу. Найчастіше на них зображували дерево життя.
Один із таких рушників, датований 1890 роком, показала на вечорницях заслужена майстриня декоративно-ужиткового мистецтва з Сум Лариса Кириченко.
«Цей рушник вишила моя бабуся Єлизавета і передала мені у спадок. Вона навчила мене вишивати, а я понад 50 років передаю ці знання дітям у Сумській школі мистецтв», – розповіла майстриня.
Дівчата на Слобожанщині у 18 - 20 століттях завжди виходили заміж у традиційному українському національному костюмі. Талію нареченої обвязували вишитим рушником, а на голові був весільний вінок із білих квітів.
